Творчість Тараса Шевченка в естетичному дискурсі

Боклах Дмитро

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Сьогодні постає завдання, спираючись на сучасні тенденції дослідження творчої спадщини Тараса Шевченка, осягнути своєрідність естетичних поглядів письменника в контексті розвитку української літератури. Метою нашої статті є аналіз світоглядних позицій Т. Шевченка в межах естетичної проблематики, що стала вагомою складовою української естетичної думки в XIX столітті.

Літературознавець І. Назаренко у своїй монографії „Суспільно-політичні, філософські, естетичні та атеїстичні погляди Т. Г. Шевченка” стверджує, що головна риса Шевченкового світогляду полягає в його матеріалізмі, а отже, вона безпосередньо відбилася і на естетичних уподобаннях письменника. Звертаючись до естетичних поглядів Т. Шевченка на теорію мистецтва, які викладені в його „Щоденнику”, повістях „Художник”, „Музикант” та ін., автор робить висновок, що, на думку Кобзаря, основою мистецтва, будь-якої художньої творчості, є зовнішній світ, природа та людське суспільство. Саме ж мистецтво поет розглядає як відображення світу в художніх образах та ідеалах. Дослідник уважає, що це підтверджує спрямованість творчості Т. Шевченка проти „антиестетичного” принципу „мистецтво для мистецтва”. Внаслідок чого наголошується на головній характеристиці естетичних поглядів Т. Шевченка – життєва правдивість і народність.

Відповідно до поглядів Т. Шевченка, „…митець зобов’язаний та повинний не просто механічно списувати видиме, натуру, а вникати у сутність життя, природи, виводити і створювати з натури художній образ, художній ідеал реального, розкривати характер, закон, тенденцію розвитку реального життя”[1, с. 275]. Продовжуючи роздуми над цією проблематикою, Т. Шевченко наголошує на тому, що митець, створюючи витвір мистецтва, ніби доповнює дійсність творчою уявою, естетично збагачує окремі явища, відбираючи їх з реального життя. Найсуттєвіше перетворюється завдяки митцеві в мистецький ідеал і виявляється у реальному художньому образі.

Важливою характеристикою естетики Т. Шевченка є звернення до проблеми натхнення в мистецтві. На його думку, натхнення та „запал” породжуються об’єктивною реальністю, гармонією її різноманітних явищ, умовами життя людей, їхніми справами, думками, прагненнями та цілями. В одному з листів Т. Шевченко писав: „Запал... здобувається тільки глибоким розумінням краси, безкінечності, симетрії та гармонії у природі” [2, с. 128].

Для естетичних поглядів Т. Шевченка характерним є розуміння краси як реально існуючої внутрішньої сутності, що притаманна природі, людині та людським відносинам. Звідси наголос І. Назаренка на тому, що прекрасне для Т. Шевченка – це життя. Але вчитуючись у рядки, написані Тарасом: „Любов є животворящий вогонь у душі людини і все, створене людиною під впливом цього божественного почуття, відмічено печаткою життя і поезії” [2, с. 255 – 256], – ми відчуваємо майже „трансцендентальне” розуміння прекрасного, не інтерпретуючи його тільки через феномен життя.

Шевченкові естетичні епістеми, виокремлені дослідником І. Фізером [3], такі як домінантна роль поета в контексті історичних і суспільних процесів (1); первинність почуттів над розумом (2); трагічна відірваність творчої людини від громади (3); бунт проти сковуючого положення (4); відчутна наявність минулого (5), як бачимо, не зовсім відповідають попереднім характеристикам естетичного світогляду Т. Шевченка, представленим І. Назаренком. Така суперечність дослідницьких позицій і оцінок літературознавців породжує запитання: так романтизм чи реалізм, визнання первинності розуму чи первинності почуттів притаманні творчості Т. Шевченка?

З цього приводу слушно буде зауважити, що дослідник В. Петров у своїй роботі „Естетична доктрина Шевченка” робить наголос на тому, що Т. Шевченко створює свою, відмінну від існуючих, на той час естетичну доктрину. Він зазначає: „У Шевченка слід шукати не зв’язків з романтиками, не проявів романтизму або реалізму, а шевченкізму, розкриття його власної, своєї літературної доктрини, основ теорії, розробленої ним із сполучення Біблії, фольклору, історизму, революційного пафосу й творчих фантасмагорій поета” [4, с. 89]. Однак, за твердженням Є. Нахліка, не можна однозначно говорити про романтизм чи реалізм Т. Шевченка. У результаті глибокого аналізу його спадщини дослідник доходить висновку, що „інтенсивний творчий розвиток привів Шевченка від романтизму через соціяльно-побутовий і психологічний реалізм до таких призвісток, що їх можна типологізувати як неоромантичні…”[5, с. 53]. Важливою рисою творчості Т. Шевченка та його естетики, за зауваженнями того ж літературознавця І. Назаренка, є присутність жіночого начала, що виражається в особливому ставленні до жінки, до матері, оспівуванні їхньої духовної краси. Дослідник доводить, що Шевченкове яскраво виражене жіноче начало переходить у ментально-естетичний принцип, до речі, більш характерний саме для романтичного світогляду.

На думку Л. Краснової, наскрізними образами в Т. Шевченка є такі: душа, тінь, ніч, день, туман, природа, кінь, сон, дім тощо [6].

Естетично найпотужніша домінанта вТ. Шевченка – „сон”, яка, як зауважує Л. Краснова, функціонує як концептуальний образ і несе в собі ідею світоглядного характеру. Сон – це не лише уява, мана, несправжнє життя, проміжок між життям і смертю, балансування між цими категоріями, а також – ключовий образ, який формує численні види контрастів: сон – життя, сон – смерть, сон – любов тощо. „Дім” у Т. Шевченка категорія амбівалентна: хата – палати, рідна хата – чужа хата. Наскрізним образом у творчості письменника є образ України, рідного краю: „І позирав на рідну Україну, як на свою матусю безталанну” [6, с. 3].

Таким чином, аналіз основних ідей і образів естетичного світогляду Т. Шевченка виявляє, на наш погляд, ментально-естетичне підґрунтя його творчої спадщини, що проявилося в кордоцентризмі, зверненні до народу, присутності жіночого начала у творчості, образних домінантах: „сон”, „дім”, „Україна”. Простежується наближеність естетичних поглядів письменника до загальноєвропейської естетики романтизму, яка панувала в ХІХ столітті.

Література

1. Назаренко И. Общественно-политические, философские, эстетические и атеистические взгляды Т. Г. Шевченко / И. Д. Назаренко. – К. : Дніпро, – 1964. – 407 с. 2. Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 12-ти т. / Голова ред. кол. М. Г. Жулинський; HAH України. Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка / Тарас Шевченко. – К. : Наукова думка, 2001. – Т. 5 : Щоденник. Автобіографія. Статті. Археологічні нотатки. „Букварь южнорусский”. Записи народної творчості. – 495 с. 3. Фізер І. Естетика Шевченка / Іван Фізер // Сучасність. – 1998. – № 5. – С. 100 – 104. 4. Петров В. Естетична доктрина Шевченка / Віктор Петров. // Хроніка. – 2000. – Вип. 39-40. 5. Український культурологічний альманах Україна: філософський спадок століть : В 2–х т. – К. : Фонд спрямування розвитку мистецтв, 2000. – Т. ІІ. – С. 85 – 91. 6. Нахлік Є. Шевченко і Пушкін: класицисти, романтики, реалісти? / Євген Нахлік //Укр. мова та літ-ра в сер. школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2003. – № 1. – С. 41 – 54. 6. Краснова Л. Характер і функції образів-домінант у Т. Шевченка / Л. Краснова // Дивослово. – 1999. – № 3. – С. 2 – 3.

У статті подано аналіз світоглядних позицій Т. Шевченка в межах естетичної проблематики, який засвідчив ментально-естетичне підґрунтя його творчої спадщини, що проявилося в кордоцентризмі, зверненні до народу, присутності жіночого начала у творчості, образних домінантах: „сон”, „дім”, „Україна”.

Ключові слова: естетика, ментальність, образні домінанти, проблематика.

Моральні цінності в повісті „Наймичка” Тараса Шевченка

Сьогодні ми живемо у світі, де люди ставлять матеріальні цінності набагато вище, ніж моральні. Дезорієнтація сучасної людини, втрата нею духовності в глобалізованому суспільстві є важливою й актуальною науковою проблемою. Проминувши поріг ХХІ століття, очевидним стає брак духовних цінностей, які покликана адаптувати до суспільних споживачів класична література, до якої належать безсмертні твори Великого Кобзаря Тараса Шевченка. Моральна концепція поета – це своєрідний сплав гуманістичних ідей з ідеалами християнського життя. Стверджуючи моральні почуття й ідеали, він визнавав любов, милосердя вищою основою людських стосунків, пов’язуючи їх з боротьбою за волю, щастя, справедливість [8, с. 258].
Мета розвідки – визначити моральні цінності в повісті „Наймичка”, розглянути та з’ясувати їхню сутність, специфіку.

Моральні цінності людини – це один із способів нормативної регуляції її дій у всіх сферах суспільного буття, вираження індивідуальної свідомості та вчинків, у яких інтегруються цінності добра, справедливості, обов’язку, сумління та щастя. Cаме моральні цінності визначають сенс існування людини, духовно збагачують її [6].

Повість російською мовою „Наймичка“ Т. Шевченка має багато спільного з його іншими творами, присвяченими становищу жінки в суспільстві. Автор, власне, використовує фабульні елементи однойменної поеми, але сюжет дещо видозмінює. Героїня твору – дівчина-покритка Лукія, як і Катерина, стала жертвою розпусника-офіцера. Ховаючи свій сором, вона підкинула дитину заможним хуторянам Якиму Гирлу та Марті, а пізніше пішла до них у найми, щоб бути коло своєї дитини. Відчуття незгладимої провини постійно мучить Лукію, викликає болючі рефлексії: „Пускай показывают на меня… пускай смеются, говорят, знущаются, я все вытерплю, все выстрадаю, я должна выстрадать, я великая грешница. Об одном только прошу тебя, милосердный боже мой, пошли ты здоровья и добрую долю моему единому сыну” [9, с. 97]. У цьому відчайдушному самоосуді – вираз болю і рішучість сильного і цільного характеру жінки, освітлення соціально-психологічної логіки її поведінки.

Героїню повісті Лукію вирізняють з-поміж інших Шевченкових персонажів жінок-покриток якісно нові риси – висока духовність внутрішнього світу, моральна витримка. Спокусник пропонує їй руку й серце, але Лукія відкидає пропозицію: „Не хочу я быть офицершей. Я мать офицерского сына, с меня довольно!”[9, с. 105].Автор розкриває моральну стійкість простої селянської дівчини: „Каких усилий, какого тяжкого труда ей стоило переломить себя. И только одна благородная, возвышенная любовь матери спасла тебя от разверзавшейся в другой раз перед тобою пропасти” [9, с. 101]. Обираючиморальні цінності, людина утверджує свідоме ставлення до норм і принципів моралі,цілісність своєї свідомості, духовну гідність і дієвість поведінки [7, с. 156].

Образ Лукії з повісті „Наймичка” є одним з етапів еволюції образу матері у творчості Т. Шевченка [1, с. 20]. Відомо, що християнство споконвічно сприймалося українським народом як система загальнолюдських моральних цінностей та настанов, тому не випадковою є релігійна особливість світовідтворення Т. Шевченка. Мораль соціуму з її жорсткими законами роблять жінку-покритку марґінальною особистістю. Автор хоче показати, що в цій життєвій ситуації не місце суспільній негативній етиці. Натомість суспільство мусить прийняти позитивну етику, котра не просто карає за непослух, а насамперед підказує людині, викинутій із суспільства за переступ, як діяти далі, бо випливає з власного душевного досвіду. Саме такою є християнська етика. На нашу думку, така етика втілена в моральних засадах розповідача, співвідносного з Т. Шевченком. Автор ставить Лукію перед вибором: погубити своє життя чи подолати сором і бути з дитиною. Як бачимо, навіть материнська любов не зразу вирішує болюче питання: треба зважитися на довічну роль наймички, пожертвувавши власним іменем матері. Звідси постає проблема морального вибору людини. Як вважає польська дослідниця У. Груца-Мьонсік, моральний вибір та здатність присвятити себе ближньому є результатом справжньої людяності, однією з фундаментальних основ життя [4].

Християнська моральність автора виявляється не лише в тому, що він дає своїй героїні можливість вибору, але й у тому, що він створює таке місце у світі, де Лукія знаходить любов і повагу. Це хутір, на якому живе Яким Гирло з дружиною Мартою. По-перше, сам хутір передбачає певну відокремленість. Це не означає, що тут зовсім не чинні норми моралі, котрі діють у сільському соціумі. Не можна і сказати, що Яким чи Марта дуже жаліли покриток: „Так, Якиме, так. Вечная наруга. Вечное проклятие на земли. А на том свете что? Огонь неугасимый! Сказано – блудница!” [9, с. 85]. Зауважимо, що в повісті ширше, ніж у поемі, розкрита висота народної моралі. З цього приводу літературознавець О. Білецький стверджує, що Шевченкові хуторяни вирізняються здатністю до діяльного добра. Яким і Марта, безумовно, здогадуються про долю Лукії, але все ж беруть її до себе з маленьким сином: „О роду и племени ее они как бы боялися с нею речь заводить, инстинктивно понимая, что у несчастного не должно спрашивать о его прежнем счастии” [9, с. 74]. Звертаємо увагу також і на богобоязність стареньких, і на їхній жаль через те, що вони не мають дітей.

Лукія знаходить у собі душевну силу й опертя, нехай і дорогою ціною, ціною зречення свого ймення, материнського права на власну дитину, подолати трагізм становища матері-покритки. Такою душевною силою, таким опертям є велика любов, і вона тим величніша, що мовчазна, непримітна, прихована. Любов – це найбільша моральна цінність, яка звеличує людину як соціально-духовну істоту [5]. Це саме ота материнська любов-самопожертва, любов-подвижництво протяжністю в ціле життя [2, c. 15]. Любов рятує Лукію від розпачу та загибелі, сина – від долі байстрюка, спрямовує його на правильний шлях у житті, не тільки дарує відчуття тепла материнського серця, а й у ньому самому вивільнює любов до щойно знайденої і відразу втраченої матері:„… Марко, плача, целовал ноги уже умершей наймички” [9, с. 120]. Покинута офіцером напризволяще, Лукія не загинула, її врятувало почуття материнської любові: „Без высокой любви к детищу пошла бы ты за эскадроном, как ходят тысячи тебе подобных” [9, с. 101]. Не випадково й те, що Лукія в оточенні дівчат та косарів нагадує авторові богиню землеробства Цереру, себто постає уособленням трагічної материнської долі.

Поняття моральної краси людини в повісті Т. Шевченка, на наш погляд, вплітається в божественне начало. Гуманність, милосердя, співчуття, любов до людей – ось сфера почуттів і моральних принципів, відкрита християнством і покладена ним в основу побудови нової культури [5]. Т. Шевченко вводить новий тип героя-людини – християнина, який„высокоблагородно исполняет свои обязанности в отношении к ближнему” [3, с. 17]. Адже в повісті велика увага приділяється тому, як Лукія виховує свого сина. Ось вона навчає Марка: „Ты её любишь, а когда любишь, то ты ей зла не сделаешь. Смотри, Марку! Сохрани тебя Матерь Господняя, если ты её погубишь!” [9, с. 115]. Лукія виховала справжньою, чесною, працьовитою людиною свого сина в дусі християнської моралі.

Таким чином, моральні цінності Лукії: всеохоплююча любов до дитини, духовна стійкість, відповідальність за свої вчинки – дають змогу репрезентувати її як особистість цільну, глибоко релігійну, з визначеними життєвими пріоритетами жінки-матері, яка спромоглася спокутувати свій гріх до кінця своїх днів, відстоюючи моральний вибір. Тема морального піднесення людини під впливом молитви стає провідною в повісті Т. Шевченка. Релігійність є однією з найпрекрасніших рис характеру його героїні. Богобоязливість допомогла врятуватися Лукії, зберігаючи при цьому зовнішні та внутрішні форми вияву внутрішньої краси. У той час, як Віра сприяє героїні Т. Шевченка сформувати моральні орієнтири.

Література

1. Антоновська М. А. Автологічний мотив у характері образу героя Шевченкових повістей / М. Антоновська // Літературознавчі студії : збірник наукових праць. Вип. 24. – 2009. – С. 20 – 23. 2. Барабаш Ю. „...Людей і Господа любить” (любов як ментальна й поетична константа творчості Тараса Шевченка) / Ю. Барабаш // Слово і час. – 2007. – № 3. – С. 3 – 19. 3. Вишняк М., Терехова І. Антропоцентризм російськомовних повістей Тараса Шевченка / М. Вишняк, І. Терехова // Шевченкознавчі студії. Вип. 11. Зб. наук. пр. – 2008. – C. 12 – 19. 4. Груца-Мьонсік У. Морально-суспільна проблематика опіки у виборі вільної людини / Уршуля Груца-Мьонсік. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pspl/2012_15/690-10.pdf 5. Ємельянова А. В. Енергія любові, яка творить / А. В. Ємельянова. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Vdnuet/gum/2009_2/2.pdf 6. Овсянкіна Л. А. Філософський аналіз ролі духовних цінностей у розвитку сучасної цивілізації / Л. А. Овсянкіна. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://archive.nbuv. gov.ua/portal/Soc_Gum/Gileya/2012_64/Gileya64/F2_doc.pdf 7. Павлюк І. Історична генеза моральних цінностей: від еталону до категоричного імперативу І. Канта / Ірина Павлюк // Вісник Львів. ун-ту. (філос. н.). – 2010. – Вип. 13. – С. 156 – 163. 8. Українська педагогіка в персоналіях / За ред. О. В. Сухомлинської. – К. : Либідь, 2005. – Книга 1. – 622 с. 9. Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: У 12 т. – Т. 3. Драматичні твори. Повісті. / Редкол.: М. Г. Жулинський та ін.– К. : Наук. думка, 2003. – 592 с.

У статті зроблено спробу визначити моральні цінності в повісті Тараса Шевченка „Наймичка”, розкрити та дослідити їхні особливості, специфіку висвітлення. Автор акцентує увагу на релігійній основі трактування моральних цінностей у повісті, ретранслятором яких виступає образ матері Лукії.

Ключові слова: моральні цінності, духовність, любов, моральна стійкість, християнська етика.