Гнілицька Дар’я

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Ми живемо в сучасному світі, де люди, на жаль, ставлять для себе на перше місце матеріальні цінності. Безперечно, вони є важливими, та ми не маємо права забувати про духовні цінності, які творять дійсно достойну людину. Говорити про гуманістичні цінності в наш час багато хто вважає не те щоб немодним, а відірваним від контексту реального життя. Духовні надбання, знаменні вчинки людей з беззаперечними гуманістичними цінностями відобразити важче, бо важче бути такою людиною. Саме таким є співець українського народу Тарас Григорович Шевченко, чия безсмертна спадщина − одна з найбільших вершин людського генія. Митець могутньої творчої сили, непримиренний борець проти будь-якого гноблення людини людиною, своєю боротьбою він здійснив найвище суспільне призначення поета. В історію людства Тарас Григорович увійшов не тільки як геніальний поет України, а й як поет-гуманіст світового рівня.

Гуманізм – від лат. humanus (людський, людяний) – коло світоглядних настанов антропоцентричного ґатунку; віра в людину, в її можливості та високе покликання. Поняття „гуманізм” почало формуватися в XIV ст., коли наслідком проведення шкільної реформи в Італії на зміну середньовічному trivium’у прийшли studia humaniora, чи studium humanitatis (граматика, поетика, риторика, історія, моральна філософія) [4, с. 59]. Відтоді таких інтелектуалістів стали називати „гуманістами”, підкреслюючи тим самим їхню обізнаність у класичному письменстві. Поняття „гуманізм” набуло поширення в європейській історії культури впродовж ХІХ ст. Відтоді його вживають у двох значеннях: як синонім до поняття Ренесанс або на позначення раннього Ренесансу (primo rinascimento), тобто Треченто (XIV ст.) й Кватроченто (XV ст.). Окрім усього вищезгаданого, воно зазвичай використовується в позачасовому сенсі, як окреслення абсолютної гідності, свободи, активності та вільного себевиявлення людини, а також на позначення відповідних світоглядних настанов і практик різних культурно-історичних епох. У такому разі можемо говорити про „середньовічний гуманізм”, „бароковий гуманізм”, „просвітницький гуманізм”, „романтичний гуманізм”, „християнський гуманізм”, „соціальний гуманізм” тощо. Світогляд і творчість Тараса Григоровича Шевченка було прийнято розглядати в річищі гуманістичної традиції ще за його життя. Та навіть більше – сама трагічна доля Кобзаря часто сприймалася як уособлення людської гідності та суверенності людської природи. Багатогранність обдарування митця, його неокласицистичні вподобання в річищі естетики, любов до ренесансного мистецтва й літератури давали підставу для проведення паралелей з ренесансним гуманізмом. З часом поетові гуманістичні ідеали набувають усе більшої й більшої універсальності. Вони чітко простежуються в багатьох Шевченкових творах. Не є винятком і славнозвісна поема „Кавказ”, дослідженню якої присвячено цю статтю.

Актуальність дослідження визначається важливістю розгляду гуманістичних цінностей у поемі Тараса Шевченка „Кавказ” на основі останніх досліджень про гуманізм творчості митця взагалі й полягає в розгляді та аналізі гуманістичних цінностей у поемі „Кавказ”, які ще не були предметом окремого дослідження.

Мета статті – визначити гуманістичні цінності в поемі Тараса Шевченка „Кавказ”, розкрити та дослідити їх сутність і специфіку.

Говорячи про поняття гуманізму в світогляді та творчості Тараса Шевченка, слід зауважити, що воно розглядалося в позачасовій стратегії Миколою Сумцовим, – автором першої спеціальної розвідки під назвою „Гуманізм Шевченка” (1915 р.). Шевченкові твори, – каже Сумцов, – „повнісінькі гуманним почуттям та ласкою до усіх народів, найбільш до рідного краю, України, до всіх людей, найбільш до бідолашних жінок-покриток та їх байстрюків, до живих і померлих” [3, с. 26]. Характерне для Шевченка „гуманне почуття”, на думку Сумцова, має за джерело передовсім засадничу християнську ідею любові до ближнього. У цьому-таки сенсі Любен Каравелов говорив про „гуманістичність” Шевченкової поезії” [1, т. 3, с. 34], Павло Грабовський [1, т. 1, с. 332] та Марко Черемшина [1, т. 1, с. 387] – про його „широкий гуманізм”, Анатолій Луначарський – про „ніжність” Шевченкового серця та його „глибоку гуманність” [1, т. 1, с. 403], Іван Д. Шишманов – про поетові „гуманні погляди” [1, т. 3, с. 44], Олександр Брюкнер і Тадеуш Лєр-Сплавінський – про характерні для Шевченка „ідеали гуманності” [1, т. 3, с. 230] тощо.

Творчість Тараса Шевченка стала вищим етапом осмислення античної спадщини в період остаточного становлення нової української літератури. Він трактував античні міфи як спільну спадщину європейської культури, тому нерідко твори поета рясніють різноманітними інтерпретаціями на античні теми. Грецький міф, що функціонує у творчості Шевченка, – це міф про Прометея, відроджений у типово романтичний спосіб у поемі „Кавказ”. Нагадаємо, що Прометей (гр. Prometheus – провидець) – у грецькій міфології віщий і добрий син титана Япета й німфи Клімени, брат Атаманта, Менетія та Епіметея, батько Дєвкаліона. Допоміг Зевсові подолати титанів і здобути владу над світом. Під час суперечки про зменшення жертв богам став на бік людей, які жили надголодь і були безсилі проти могутніх олімпійців. Коли Зевс розгнівався на людей і забрав у них вогонь, Прометей викрав вогонь з Олімпу і приніс його людям у тростинці. Так людський рід було врятовано від голоду й холоду. Щоб помститися за протидію богам, Зевс звелів прикути Прометея до однієї зі скель Кавказу і пробити йому списом груди. Щоранку на скелю сідав орел і гострим дзьобом рвав печінку. За ніч печінка відростала, а вранці орел прилітав знову, щоб карати титана. Багато тисячоліть терпів Прометей тяжкі муки, аж поки Геракл (за згодою Зевса, який бажав прославити свого сина) убив орла й визволив титана. У переносному значенні Прометей, як і поняття „прометеїзм“, „прометеїв вогонь”, є уособленням самовідданості, шляхетних почуттів і вчинків людини, незгасного прагнення досягти високої мети [2].

Прометей у поемі Шевченка виростає до символу серця, перш за все – серця українського народу, яке розбивають, але яке вічно залишається живучим, бо ніхто не здатен випити „живущої крові”. Завдяки тому слову, що кожен раз оживляє серце, не вмирає душа людини, роблячи її вільною і сповненою віри в Бога та силу „духа живого”.

Поема „Кавказ” Тараса Шевченка є своєрідною медитацією над недолею народів, пригноблених у тогочасній російській імперії, та гімном на честь борців за незалежність власних країн і за свободу співвітчизників. Поетичний образ Прометея, створений і поданий Шевченком у поемі як символ страждань з любові до людей, був використаний поетом для творення гімну на честь народів, які борються за свою свободу. Прометей у Шевченка є втіленням гуманістичних цінностей людства від самого початку й до кінця. Поему можна порівнювати з одою на честь свободи, визнанням віри поета в остаточну перемогу пригноблених народів. Саме вона повинна підтримувати і пробуджувати в людей віру в безсмертя вічних гуманістичних цінностей, утверджуючи в них ідеї справедливості, правди, волі, які, як Слово Боже, раз прищеплені, живуть і постійно відроджуються: Споконвіку Прометея / Там орел карає, / Що день божий добрі ребра / Й серце розбиває. / Розбиває, та не вип’є / Живущої крові – / Воно знову оживає / І сміється знову.

Немає на світі сили, яка б могла випити кров з Прометеєвого серця, що його розривають, але воно „сміється знову”, бо добровільно приймає на себе страждання; ця кров, завдяки тому, що вона є, як у Біблії, кров’ю мученика за добру справу, стає кров’ю живодайною, а її джерело – серце – постійно оживає. Доки хижаки не вип’ють живодайної крові з серця Прометея, доти не помре, а буде жити душа народу і його свобода: Не вмирає душа наша, Не вмирає воля.

Уже в наступних рядках поеми набирає сили романтичний богоборчий мотив, який прямо випливає з ревного релігійного почуття: Не нам на прю з тобою стати! / Не нам діла твої судить! / Нам тілько плакать, плакать, плакать / І хліб насущний замісить / Кровавим потом і сльозами. / Кати знущаються над нами, / А правда наша п’яна спить. / Коли вона прокинеться? / Коли одпочити / Ляжеш, боже, утомлений? / І нам даси жити! / Ми віруєм твоїй силі / І духу живому. / Встане правда! встане воля! / І тобі одному / Помоляться всі язики / Вовіки і віки. / А поки що течуть ріки, / Кровавії ріки!

У цьому, ніби молитовному поетовому „вірую!”, вбачається його незмога примирити благодать зі справедливістю, у душі митця бере гору почуття, так би мовити, метафізичної скривдженості людини. Обов’язком християнського люду, на думку поета, є не виступ проти Бога-Творця та осудження Його справ, а неухильне очікування, коли станеться диво і встане найправдивіше слово правди-істини. Істотно, що поряд з образом Прометея в Шевченковій поемі „Кавказ” фігурує й образ „Великого Бога” Творця, і дуже рідко згадуваний у творчості поета образ Бога-Людини – Ісуса Христа, який за правдиву християнську любов і за те слово правди страждав і дав себе розіп’яти: За кого ж ти розіп’явся, / Христе, сине божий? / За нас, добрих, чи за слово / Істини… чи, може, / Щоб ми з тебе насміялись? / Воно ж так і сталось.

Ці постаті, згадані в поемі „Кавказ”, – Прометея та Ісуса Христа об’єднує непідробне прагнення чинити добро, незважаючи на страждання, яке має глибокий сенс, бо очищає і зміцнює людину, а завдяки цьому змінює її зсередини.

Слова поеми, які ще раз підтверджують те, що образ Прометея – це символ народу, який бореться проти поневолення і тиранії, є ключовими: Борітеся – поборете…

Література

1. Світова велич Шевченка : Збірник матеріалів про творчість Т. Г. Шевченка : В 3 т. – К., 1964. – Т. 1 – 3. 2. Словник античної міфології / Укладачі І. Я. Козовик, О. Д. Пономарів. − К. : Наук. думка, 1985. — 236 c. 3. Сумцов М. Гуманізм Шевченка // Збірник пам’яти Тараса Шевченка (1814–1914). – К., 1915. – С. 24 – 30. 4. Ушкалов Л. Гуманізм Тараса Шевченка // Збірник Харківського історико-філологічного товариства : нова серія. — Х., 2005. — Т. 11. — С. 59 − 84. 5. Шевченко Тарас. Кавказ. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://poetry.uazone.net/kobzar/kavkaz.html 

У статті зроблено спробу визначити гуманістичні цінності в поемі Тараса Шевченка „Кавказ”, розкрити та дослідити їхню сутність і специфіку. Носіями гуманістичних ідеалів виступають Прометей та Ісус Христос.

Ключові слова: гуманістичні цінності, поема, Прометей, правда.