Колорит Петербурга в повісті Шевченка „Художник”

Коноваленко Ірина

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

„Художник” – одна з повістей Шевченка, де він найдокладніше розповідає про себе. Видатний російський учений О. Пипін назвав її „зворушливою” і відзначив, що вона „дихає правдою”.

Твір є важливим джерелом відомостей про біографію Шевченка в період перебування в Петербурзі й навчання в Академії мистецтв. „Перед нами – не тільки велика кількість даних для зовнішньої біографії, але й ряд інших даних, що доповнюють наше уявлення про художні смаки і естетичні погляди Т. Г. Шевченка, про його наукові інтереси, про його соціальні інтереси, про його інтимне життя” [2, с. 231].

Повість цікава як документ епохи, у ній глибокі, яскраві характеристики видатних діячів культури того часу – благодійників автора: К. П. Брюллова, О. Г. Венеціанова, В. А. Жуковського, М. Ю. Вієльгорського; а також його сучасників та друзів – В. І. Штернберга, Г. К. Михайлова, П. Ф. Соколова, А. М. Мокрицького, К. І. Йоахіма та ін.

У повісті „Художник” автор вільно відтворив лише один бік свого петербурзького життя, пов’язаний з художньою освітою і мистецьким оточенням. Проте, хоча сторінки повісті і розкривають перед читачем певний період життя Шевченка, усе ж, як твір художній, він містить авторський домисел, незважаючи на те, що переплітається він із стовідсотково автобіографічними елементами. Одним з таких є місце дії – місто Петербург, який посідав головне місце в житті Т. Г. Шевченка. У Петербурзі митець отримав відпускну, скинув пута кріпацтва, тут розкрився його геній і він здобув визнання як художник і національний поет; зрештою, тут, поміж друзями в навчанні й у праці – часом натхненній, часом заради заробітку, – у романтичних мріях, розвагах та пустощах минули молоді роки його життя.

Петербург – один із центральних образів повісті, який несе особливе смислове навантаження і розкриває психологічні витоки твору. Проте, слід зауважити, що це місто є наскрізним полотном у творчості Шевченка, і не кожний елемент його зображення просякнутий любов’ю та ніжними почуттями, а навпаки, за словами Ю. Барабаша, Петербург для Шевченка „залишався містом не просто чужим, а глибоко ворожим… Петербург – страшний сон, місто-упир, побудоване на крові й трупах, трясовина, засипана кістками…” [1, с. 39]. Про таке ставлення науковець зазначає звичайно на підставі окремих біографічних відомостей з життя Т. Г. Шевченка. Водночас цікавим залишається питання: чому саме в „Художнику” Петербург зображено ніжними та барвистими кольорами.

Мета статті – сприйняття Шевченком Петербурга та відтворення свого відчуття в повісті „Художник”.

Петербург – центр і символ, цілий тематичний і семантичний шар повісті „Художник”, характеристика автором якого дає можливість визначити і безпосереднє ставлення до нього. Вже з перших сторінок твору Шевченко „знайомить” читача із найгарнішими, на його думку, місцями Петербурга: „Летние ночи в Петербурге я почти всегда проводил на улице или где-нибудь на островах, но чаще всего на академической набережной. Особенно мне нравилось это место, когда Нева спокойна и, как гигантское зеркало, отражает в себе со всеми подробностями величественный портик Румянцевского музея, угол сената и красные занавеси в доме графини Лаваль…

Любил я также летом встречать восход солнца на Троицком мосту. Чудная, величественная картина!” [4, с. 328].

Побачений професійним художником ракурс, колорит, гра світла та тіні, вказує на психологічну основу ставлення автора до міста. Це – Петербург, побачений очима молодика, відтворений спогадами людини з певною емоційною втомою, ностальгійними почуттями, бажанням оживити в пам’яті улюблену Академію мистецтв, любі обличчя вчителів і друзів, атмосферу молодості, свіжого, інколи безтурботного тодішнього сприйняття довкілля, життя.

Не можна не звернути увагу на те, що особливе місце в поемі посідає Академія мистецтв, яка, у свою чергу, є невід’ємною для Шевченка частиною Петербурга. Це та школа життя митця, яка залишила вагомий відбиток у душі письменника. Академія мистецтв мала психологічний вплив ще й тому, що була пов’язана з іменем Карла Брюллова: „Карл Великий (так называл покойный Василий Андреевич Жуковский покойного же Карла Павловича Брюллова) безгранично любил все прекрасные искусства, в чем бы они ни проявлялись…” [4, с. 335]. Ім’я цієї людини у творі піднесено устами молодого художника на найвищий щабель поваги та відвертої вдячності. Адже це особа, яка брала безпосередню участь у визволенні Шевченка з кріпацької неволі.

Образ Петербурга в повісті досить складний та суперечливий. Незважаючи на позитивні характеристики як самого міста, так і близьких і знайомих Шевченка, у творі відведено певне місце характеристиці смаків столичної російської публіки: відвідування „досужой мадам Юргенс”, де можна було побачити „разнохарактерное общество” [4, с. 349], відпочинок мічмана „пьяного, мерзавца в глубине души, который поругал святое чувство к женщине” [4, с. 394], постійне відвідування театрів та маскарадів; батько Паші – чиновник, який спився; міщанська квартира „тётеньки”, яка заманює жениха ранішнім „кофием”; художник, що вмирає в лікарні „обезображенный безумием” тощо. Подібні картини у творі відкривають інший бік шевченківського Петербурга, зображеного не лише з позитивною конотацією, проте, загального враження це не змінює, у творі вимальовується улюблене місто-спогад очима людини з національної окраїни, з провінції України.

Після „Художника” Шевченко протягом тривалого часу петербурзької теми не торкається, хоча за біографічними відомостями він повернувся до Петербурга навесні 1858 року й жив там жив три роки, аж до смерті, лише з тримісячною перервою для подорожі в Україну. Жив активним творчим і громадським життям, відвідував пам’ятні з молодих літ адреси, зокрема „милую Академию” (у приміщенні якої, до речі, знаходить собі майстерню і помешкання – останній свій притулок), спілкувався зі старими друзями і знайомими, заводив нових. Але Петербург при цьому існує наче сам по собі, в іншій площині свідомості, поза сферою творчих інтересів Шевченка.

Отже, Петербург у повісті „Художник” постає як місто-спогад автора, як особливий світ, який був для Тараса Григоровича місцем-свідком багатьох життєвих змін. У свідомості автора це місто завжди постає у двох іпостасях: сприймається „Шевченком-автором” та „Шевченком-петербуржцем” [3, с. 111], саме цей аспект слід ураховувати в подальших розробках теми „Шевченко і Петербург”, яка є досить актуальною.

Література

1. Барабаш Ю. Підтексти „петербурзького тексту” (Гоголь і Шевченко) / Ю. Барабаш // Слово і час. – 2001. – № 3. 2. Білецький О.Російська проза Т. Шевченка / О. Білецький // Зібр. праць: У 5 т. – Т. 2. : Українська література XIX – поч. XX ст. – К. : Наук. думка, 1965. – 231 с. 3. Фоменко В. Г. Місто і література: українська візія: Монографія / В. Г. Фоменко. – Луганськ : Знання, 2007. – 312 с. 4. Шевченко Т. Г. Художник: Поеми та повісті / Т. Г. Шевченко – К. : Дніпро, 1978. – 452 с.

У статті висвітлено своєрідність сприйняття Тарасом Шевченком Петербурга та подано інтерпретацію образу міста в повісті митця „Художник”.