Шевченківські мотиви в ліриці Петра Карманського

Крікунова Валерія

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Петро Карманський – представник „Молодої музи”. Це літературне угруповання виникло у Львові 1907 р. під впливом нових літературних течій у Європі – „Молодої Бельгії”, „Молодої Франції”, „Молодої Австрії”, „Молодої Польщі”. Вплив ішов переважно через краківське літературне оточення, де в цей час навчалися й жили Василь Стефаник, Богдан Лепкий, Остап Луцький. Молоді українські модерністи (вони ще називали себе й символістами: тоді не було чіткого розмежування цих понять) прагнули поєднати національну традицію з новою манерою поетичного письма, шукали в цій традиції, зокрема фольклорній, символіки, суголосної космічним візіям, містичним мотивам, які розуміли як прагнення подолати межі часу й простору, відведені кожній окремій людині в її біологічному існуванні.

У критиці про ранніх модерністів часто посилалися на авторитет І. Франка, який виступав проти їхніх естетичних засад, сформульованих у статті О. Луцького „Молода муза”. Так, він у статтях „З останніх десятиліть XIX віку”, „Старе й нове в сучасній українській літературі” та інших першим помітив і теоретично обґрунтував риси нової прози на зламі століть, саме йому належать найточніші й найглибші поцінування й характеристики перших публікацій та книжок Петра Карманського. М. Євшан у критичній статті „Петро Карманський” та О. Білецький у статті „Двадцять років нової української лірики” досліджують модерністичні мотиви в поетичному доробку представника „Молодої музи”. Творчість П. Карманського дослідила представниця Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка Ганна Володимирівна Осадко у своїй дисертації „Знакові образи-символи як стильові чинники в поезії та прозі символізму (на матеріалі творчості Петра Карманського)”.

Як бачимо, у полі зору дослідників переважає модерністична спрямованість творчості П. Карманського, але ніхто з них не зробив ґрунтовного дослідження шевченківських мотивів у поезії представника „Молодої музи”. Власне дана проблема і стала предметом нашого дослідження на прикладах поезій „За що тебе скатовано…”, „В моїй душі страшна порожня…”, „Кривавий плач України несеться…”, „Ходіть до мене…”.

Петро Карманський добре розумів, що тільки національно свідомі громадяни, які знають і шанують свою історію, традиції, культуру, спроможні побудувати самостійну, незалежну державу. Саме в патріотичній ліриці ми бачимо своєрідний перегук з поезією Тараса Шевченка періоду „Трьох літ”. „Три літа” – назва альбому, куди поет включив твори, що мають гостро політичний характер („Розрита могила”, „Чигрине, Чигрине…”, „Минають дні, минають ночі”, „Кавказ”, „І мертвим, і живим…”, „Заповіт” та ін.). Проблема національного утвердження українців, майбутньої долі України особливо гостро постає у віршах Шевченка „Розрита могила” і „Чигрине, Чигрине...”. П. Карманський у своїй поезії „За що тебе скатовано” звертається не просто до цієї проблеми, але й дещо переспівує Шевченка. Навіть назва вірша „За що тебе скатовано…” трохи копіює рядки з першої строфи „Розритої могили” Т. Шевченка: „Світе тихий, краю милий, / Моя Україно, / За що тебе сплюндровано, / За що, мамо, гинеш?” [1, с. 185]. Окрім назви автор запозичує в Шевченка образ могили – символ героїчного минулого України, його звитяг і поразок, уособлення духовної сили українського народу, його волелюбності: „Най ворог знає, що козацька сила / Єще не вмерла під ярмом тирана, / Що кожда наша степова могила — / Се наша вічна непімщена рана…” [3], і в Шевченка: „Начетверо розкопана, / Розрита могила. / Чого вони там шукали? / Що там схоронили / Старі батьки? Ех, якби-то, / Якби-то найшли те, що там схоронили, / Не плакали б діти, мати не журилась” [1, с. 186]. Як у Шевченка, так і в Карманського образ могили пов’язаний із сумом та тугою за померлими козаками. До того ж Карманський у своєму вірші закликає до боротьби та помсти за померлих: „Народе, встань! Двигнися, гей лавина, / І грянь собою, щоб озвались гори! / Нехай зірветься в бій ціла Вкраїна / І скине пута немочі й покори” [3], у Шевченка ми бачимо цей заклик у славнозвісному „Заповіті”: „Поховайте та вставайте, / Кайдани порвіте / І вражою злою кров’ю / Волю окропіте” [1, с. 294]. Поет-модерніст переспівує поезію Тараса Шевченка, при цьому звертаючись не просто до тематики та проблематики віршів, а перефразовуючи окремі строфи та рядки.

У поезії „Кривавий плач України несеться” представник „Молодої музи” звертається до образу Прометея: „Й нема між нами свого Прометея, / Який зігрів би мертвяків до бою: / Лягла в могилах народна ідея, / А люд упився смутком і журою” [3], запозичуючи потрактування цього образу саме в Т. Шевченка з поеми „Кавказ”: „Споконвіку Прометея / Там орел карає, / Що день божий добрі ребра / Й серце розбиває” [1, с. 270]. Шевченко розкриває цей образ побіжно, на перший погляд, ніби переспівуючи грецький міф про Прометея, але при прочитанні поеми „Кавказ” ми розуміємо, що автор оспівує саме лідера, здатного на самопожертву заради свого народу. А П. Карманський просто спирається на вже сформоване Кобзарем трактування образу Прометея-лідера, що зайвий раз підтверджує вплив шевченківських мотивів на творчість постшевченківських поетів. Петро Карманський у поезії „Ходіть до мене…” знову звертається до „Заповіту” Шевченка: „Ходіть до мене: я від жалю млію, / Як бачу ваші очі, повні болю, / І серце хоче влити в них надію / І записати заповіт на долю” [3]. Поет бачить, що український народ страждає, але зробити з цим нічого не може, окрім того, як пожаліти та оспівати ці переживання: „Я рани ваші орошу сльозами, / Як миром з дивних цвітів чудодійних, / І заколишу теплими словами / Жорстокі змори смутків безнадійних” [3]. Ці рядки містять своєрідний перегук з рядками з твору Шевченка „Думи мої, думи мої…”: „А я... А я… / Тілько вмію плакать, / Тілько сльози за Украйну... / А слова – немає... / А за лихо... Та цур йому! / Хто його не знає!..” [1, с. 54]. Це свідчить про широке та неоднократне звертання до творів Шевченка не тільки в ХІХ, але й у ХХ столітті.

Вірш „В моїй душі страшна порожня…” Петра Карманського можна порівняти з поезією Шевченка „В неволі, самоті немає…”, хоча ця поезія вже не належить до поезії „Трьох літ”, оскільки датована 1848 роком. Обидва поети описують самоту, на яку приречений митець. У Шевченка вона постає такою: „В неволі, в самоті немає, / Нема з ким серце поєднать. / То сам собі оце шукаю / Когось-то, з ним щоб розмовлять, / Шукаю бога, а находжу / Таке, що цур йому й казать” [1, с. 439], а в Карманського ми бачимо таку пустоту: „В моїй душі страшна порожня, / Як в зимній келії черця, / І я стою, як придорожна / Стара святиня без жерця” [3]. На перший погляд, поети звертаються до різних мовних та стилістичних засобів, але трактування мотиву самоти і порожнечі залишається таким самим: обидва є одинокими і відчувають пустку в душі. Настрій поезії Карманського залишається таким самим, як і в Шевченка, поет навіть завершує поезію тією ж нотою: „А сірі дні пливуть спроквола / І з груді рветься скорбний спів” [3], порівняємо з Шевченком: „А душу треба розважать, / Бо їй так хочеться, так просить / Хоч слова тихого. Не чуть, / І мов у полі сніг заносить / Не охолонувший ще труп” [1, с. 439]. Отже, нічого нового в розкриття патріотичних мотивів, мотиву самоти, призначення митця, ролі лідера в житті народу Петро Карманський не ввів, а переспівав твори Шевченка, надавши їм життя в новому періоді української літератури.

Таким чином, ми побачили, що шевченківські мотиви залишилися актуальними у творчості поетів „Молодої музи”, тобто майже через півстоліття. Вони не полишають свого значення і нині, адже проблеми, які порушує у своїй творчості Тарас Шевченко, а саме проблема народного лідера, проблема місця митця в житті народу, проблема пам’яті минулого свого народу, проблема патріотизму і т. д. залишаються актуальними і зараз.

Література

1. Шевченко Т. Г. Кобзар / Т. Шевченко. – К. : Дніпро, 1999. – 672 с. 2. Євшан М. Петро Карманський // М. Євшан. Критика. літературознавство. Естетика. – К. : Основа, 1998. – С. 175 – 180. 3. Карманський П. Поезії // Клуб поезій / [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=120&type=tvorch

У статті розглянуто ремінісценції з творів Тараса Шевченка в поезії Петра Карманського. На початку ХХ століття в поезії молодомузівця не втрачають актуальності проблеми митця і мистецтва в житті народу, проблема історичної пам’яті та національної свідомості.

Ключові слова: пам’ять, митець, поезія, модернізм, Шевченко.