Образ природи в поезії Тараса Шевченка й Олександра Олеся

Лапта Альона

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Всю вроду, всю красу безкраю.

Як втілити її, не знаю,

В словах, в пісні мої.

О. Олесь

Людина і природа – це два нероздільних, взаємопов’язаних поняття. Зростаючи в обіймах природи, людина бере від неї все необхідне для життя: фізичного і духовного.

Тема природи завжди була однією з найплідніших у поетичній творчості всіх часів. Пошуки гармонії, душевного спокою, бажання зрозуміти глибинний зміст усього навколишнього, що відбувається в цьому світі, намагання знайти певні відповіді на питання у власному світобаченні або у світобаченні інших людей, у Всесвіті змушували і змушують письменників звертатися до природи. Природа є вічним джерелом натхнення художників, поетів, композиторів...

Органічний зв’язок вічно мінливих і неповторних картин природи з внутрішніми переживаннями людської душі особливо помітний у творчості Тараса Шевченка та Олександра Олеся.

Метою статті є спостереження моделювання картин природи в прозових і поетичних творах Тараса Шевченка та Олександра Олеся, висвітлення спільних і відмінних рис, зіставлення та аналіз.

Тарас Шевченко майстерно зображав образ природи рідного краю у своїх прозових та поетичних творах. У поезії „Над Дніпровою сагою” природа в поета оживає, набуває людських рис. Старий явір стоїть над берегом Дніпра й журиться, що назавжди залишиться без вірної дружини, так і посивіє в самотині: Що без долі, без роди́ни / Та без вірної дружини, / І дружини і надії / В самотині посивіє! [5, c. 342].

Звичайно, дерева сивіти не можуть, так само, як і журитися, але Тарас Григорович надає явору такого вміння. Ялинка з калиною змальовані в образі молодих, гнучких дівчаток, які сміються та співають, повбирані квіточками: А калина з ялиною / Та гнучкою лозиною, / Мов дівчаточка із гаю / Вихожаючи, співають [5, c. 343].

„Неодноразово поет звертався до описів природи тоді, коли хотів підкреслити ту чи іншу атмосферу. Наприклад, поезія „Причинна” починається описом бурі, і це настроює читача на щось небезпечне, грізне, трагічне. Опис бурі надзвичайно майстерний” [1, c. 343]. Могутній Дніпро реве та стогне від поривів сердитого вітру. Місяць зблід, колихаючись між хмарами, наче човен на синіх хвилях. Чутно крик сичів та скрип ясеня. Все це настільки реалістично змальовано автором, що читач мимохіть поринає в той стан природи, відчуває, ніби буря починається і за його вікном.

Пізніше туга за рідним краєм робить поета неначе ще більш вразливим до краси України. Образи, мальовані в пам’яті, виходять немовби ще більш одуховненими, ніж малюнки: Зоре моя вечірняя, / Зійди над горою, / Поговорим тихесенько / В неволі з тобою. / Розкажи, як за горою / Сонечко сідає, / Як у Дніпра веселочка / Воду позичає [5, c. 122].

Усе, чим гарна українська земля: небо, природа, люди, побут – постає тепер перед поетом у повній величі, мов щось найдорожче у світі, найсвятіше, єдине та втрачене навіки.

Картини рідної природи були невід’ємною частиною творчості Тараса Григоровича Шевченка, і ці природні описи вдавалися йому надзвичайно.
Після Т. Шевченка Олександр Олесь – другий поет за кількістю творів, які покладено на музику.

Олександр Олесь ненастанно шукав таких виражальних засобів, які з найбільшою точністю відображали б любов, надії та розчарування, його журбу і радість: Ні, забуття не дасть мені й сама природа… / Нехай вона і дивна, й молода, / Але її краса і врода / Твою красу і вроду нагада [4, с. 38].

Поезія „Чари ночі” увійшла до його збірки „З журбою радість обнялась” і стала справжнім гімном життю, весні, коханню, що не може залишити байдужими молодих. Дослідники так висловлюються про вірш О. Олеся: „Сміються, плачуть солов’ї” – це поезія, красу якої можна порівняти з красою квітів: є квіти, до яких не можна доторкнутись навіть люблячою рукою, від дотику вони в’януть. Такі інтимні поезії О. Олеся. Настрій більшості з них просто неможливо передати. При спробі перекласти його на мову прози він в’яне і зникає…

Пейзажну лірику поет будує на поєднанні оспівування краси природи з яскравим змалюванням настроїв ліричного героя й майстерною стилізацією фольклорних джерел, із музичною мелодійністю” [2, с. 152]. Гармонійним, красивим, сповненим веселого настрою постає навколишній світ у поезії „Все навколо зеленіє”: Все навколо зеленіє, / річка ллється і шумить… / Як тут всидіти у хаті, / коли все живе, цвіте, / скрізь дзвенять пташки крилаті, / сяє сонце золоте… / глянь, як весело в саду! [4, с. 24]. Поетичний світ природи митець наповнює світлом, теплом – а отже, красою, радістю, щастям, актуалізуючи асоціативні зв’язки світло – краса – радість.

У віршах Олександра Олеся цікавим і різноманітним постає світ фауни (поезії „Білі гуси летять над лугами”, „Ластівка”, „Курочка й лисичка”, „Снігурі”, „Біга зайчик-скакунець…”, „Бджілка і зозуля”). Окремі образи представників фауни метафоризовані й естетично марковані: Білі гуси летять над лугами, / в синім небі біліють снігами, / в синім небі хмарками зникають… / Білі гуси на озеро впали… / Розцвіли, як купави великі… („Білі гуси летять над лугами”) [4, с. 32].

„У передреволюційні роки з’являються нові, оптимістичні настрої. Олесь палко бажає побачити свій край нарешті вільним, розкутим, спроможним творити власну долю. У поезіях 1916 – 1917 років звучать і надії, і заклики, і докір, і сподівання” [3, с. 122]. Чи є слова прекрасніші за ті, з якими поет звертається до бажаних гостей України – Сонця і Волі? Чи ж справдилися надії? В кривавім морі і вогні / Її, окрадену, збудили... / Вітри і вихори страшні / Її в повітрі закрутили [4, с. 56].

Відчай, безнадія. Поетове серце сходить кров’ю від муки („В моїй душі не сходе сонце...”). Тоді, 1919 року, коли Україна, окрадена і зраджена, лежала в руїнах і кривавих шрамах, почалася трагічна сторінка життя Олеся, яку можна назвати одним словом – чужина. Він бачив, що більшовизм не дасть тієї волі, яку виходив зустрічати так сердечно. Було боляче, бо кривавий експеримент над народом тривав. У цей трагічний час Олесь звертається до образу Тараса Шевченка: Чому тепер тебе немає, / В ці дні безладдя і негод, / Коли над кручами блукає / Війною змучений народ? [4, с. 123].
Отже, розглянувши образ природи у творчості Тараса Шевченка та Олександра Олеся, можемо дійти висновку, що картини рідної природи були невід’ємною частиною творчості обох поетів. Любов і віра у світле майбуття українського народу допомагали Шевченкові вистояти, перенести злигодні й поневіряння. Образний світ Олександра Олеся також ґрунтується на почутті, на переживанні, на суб’єктивному настрої, і це ліричне начало є всеохоплюючим і всепроймаючим у творах, різних як за тематикою, так і за жанровою природою. Для обох митців Україна – це та земля, де змужніла його душа, де він себе відчуває людиною і творцем, де мріє закінчити своє життя.

Література

1. Дзюба І. М. У всякого своя доля : Літ.-крит. нарис. – К., 1989. – 261 с. 2. Підгородецька І. Ю. Світ краси в мові творів Олександра Олеся для дітей // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия „Филология. Социальные коммуникации”. – Т. 25(64) – № 1. Ч. 1. – С. 149 – 153. 3. Пiльгук І. І. Народнопоетична основа образу України в ліриці Шевченка // Зб. праць ювілейної десятої наукової Шевченківської конференції. – Канів, 1961. – С. 120 – 134. 4. Олесь О. Все навколо зеленіє : Вірші, поеми, казки: Для мол. та серед. шк. віку / О. Олесь. – К. : Веселка, 1990. – 318 с. 5. Шевченко Т. Г. Кобзар. – К., 1987. – 503 с.

У статті проведено спостереження за специфікою моделювання картин природи у прозових та поетичних творах Тараса Шевченка та Олександра Олеся. Аналіз засвідчив створення особливих пейзажних малюнків митцями, що є свідченням, у першу чергу, любові до України.

Ключові слова: пейзаж, Україна, метафора, малюнок.