Петербург у творчості Тараса Шевченка

Шпинюк Тетяна

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Творчість Тараса Шевченка відіграє велику роль у мистецькому та культурному житті України як незалежної держави. Ми не можемо собі уявити нашу літературу без творів Шевченка, які водночас розкривають сутність епохи, коли творив митець, та мистецтва. Адже безпосереднє становлення Тараса Шевченка як художника, митця відбувається в Петербурзі та державі, яка багато століть знущалася над українським народом. Це місто має вагомий вплив на формування творчих уявлень письменника, що репрезентуються в його творах.

Як текст Петербург досліджували у працях М. Анциферова „Душа Петербурга”, „Петербург Достоєвського”, „Петербург Пушкіна”, в яких застосовано „екскурсійний метод”, „що був запропонований його вчителем І. Гревсом. Саме праці М. Анциферова поклали початок дослідженням міста як істоти, він увів поняття „душі міста” [2, с. 31]. Слід також назвати праці таких дослідників, як В. Топорова „Петербурзький текст”, В. Фоменко „Рецепція Петербурга у творах Шевченка та Гоголя”. Хоча ця тема розглядалася в певній структурі та взаємозв’язку, на мою думку, дослідження її в літературознавстві потребує більш поглибленого вивчення.

Метою нашої розвідки є визначення ролі Петербурга у творчості Тараса Шевченка на прикладі комедії „Сон”.

Наше завдання полягає в розкритті специфіки зображення Петербурга в поемі „Сон” Тараса Шевченка.

Особливістю поеми „Сон” є те, що Тарас Шевченко хотів написати такий твір, який розкрив би людям очі на сутність тогочасної суспільно-політичної системи і показав: таким ось насправді є той лад, у якому нам доводиться жити. На допиті після арешту в 1847 році Шевченко так пояснив виникнення задуму цієї поеми: „Будучи еще в Петербурге, я слышал везде дерзости и порицания на государя и правительство. Вернувшись в Малороссию, я услышал еще более и хуже между молодыми и между степенными людьми; я увидел нищету и угнетение крестьян помещиками, посессорами и экономами-шляхтичами, и все это делалось и делается именем государя и правительства” [1, с. 234].

У поемі представлено Петербург як „місто-смерть”. У творі протиставлено владу царату й боротьбу народів, які перебувають під гнітом держави. На початку своєї подорожі ліричний герой милується архітектурою цього міста: То город безкраїй. / Чи то турецький, / Чи то німецький, / А може, те, що й московський. / Церкви, та палати… [4, с. 209].

Не можна говорити лише про негатив, який викликає в нас Петербург, оскільки це місто має й культурну цінність.

„У XIX столітті для Тараса Шевченка Петербург, зважаючи на обставини його появи в місті, був містом не просто чужим, а глибоко ворожим” [2, с. 31]. Тому Шевченко мав дві тези щодо міста – любов як до культурного центру та неосяжної архітектури, а з іншого боку – ненависть до тих, хто „розпинав нашу Україну / А вторая – доконала / Вдову сиротину” [4, с. 211]. Почуття прекрасного заклало початок сприйняття Шевченком людського буття у збірному образі контрасту між реальним та образним світом сучасника.

Петербург перш за все був символом неземної творчої сили, яка огорнула молодого поета й художника. Згадаймо лише про роботи Шевченка-кріпака в Літньому саду: „Летние ночи в Петербурге я почти всегда проводил на улице или где-нибудь на островах, но чаще всего на академической набережной. Особенно нравилось мне это место, когда Нева спокойна…” [1, с. 228]. Та передусім клеймо кріпацтва та знущання над народом залишили негативний слід у душі письменника. Для будівництва міста Петербурга було покладено багато сил українського народу, зокрема реєстрових козаків, і ліричний герой виправдано дивується цьому: … Дивлюся: / Палати, палати / Понад тихою рікою; / А берег ушитий / Увесь каменем. Дивуюсь, / Мов несамовитий! / Як то воно зробилося / З калюжі такої / Таке диво… отут крові / Пролито людської – / І без ножа… [4, с. 210].

Ще більший гнів ми бачимо в наступних рядках, багатих на епітети, які уособлюють ненависть та правду про російського царя: О царю поганий! / Царю проклятий, лукавий! / Аспиде неситий! / Що ти зробив з козаками! / Болота засипав / Благородними костями; / Поставив столицю / На їх трупах катованих! [4, с. 211].

У творчості Тараса Шевченка Петербург представлено у відкрито національному та соціально-історичному ракурсі, опозиція „Петербург – Україна” виступає безкомпромісно чітко, як опозиція „столиця імперії – національна окраїна” [2, с. 32]. Ця теза безпосередньо підтверджує нерозривність зв’язку Петербурга з Шевченком. Символічність цього міста з його історією очевидна. Автор засуджує управління Україною (Малоросією), її пригнобленим народом, тому твір „Сон” є „одягненим у несерйозність ліро-епічним позовом на царат, у якому головним аргументом звинувачення є муштра та холуйство” [3, с. 32], що повинно в природному, абсолютно гуманному світі протиставлятися життєвим орієнтирам українського народу у звичайному селі. Тому постає питання: „А як терплять всі знущання над собою прислужники царя?”: …цар підходить / До найстаршого… та в пику / Його як затопить!.. / Облизався неборака / Та меншого в пузо – / Аж загуло!.. а той собі / Ще меншого туза межи плечі… [4, с. 209].

Ці „гидкі істоти” – підлабузники („блюдолизи”), кар’єристи („та товпляться, щоб то ближче стати коло самих”) – це люди „козачки” (яким свого часу був Шевченко), які повністю втратили почуття власної гідності, потреби в нормальному людському житті. Іван Франко образно назвав цю картину „генеральним мордобитієм”. Кулак у цій царсько-мужицькій системі є символом влади та викривальним параметром усього устрою Російської імперії, яка, заволодівши дужим, але „змученим” українським народом, нездатним боротися за свою свободу та визнання, користується його послугами, при цьому не даючи ладу в своїй системі управління. І тому гучна заява Т. Шевченка в „Сні”, що головні біди України є похідними від її поневоленого, закріпаченого і закутого в кайдани стану в Російській імперії, є правдою, на яку відкрив нам очі Тарас Шевченко.

Таким чином, Петербург у поемі постає у двох вимірах: як прекрасне місто, наповнене чудовими будівлями, статуями, фонтанами, і як місто-гнобитель українського народу, що дозволяє визначити погляди Тараса Шевченка, які полягають у позитивному ставленні (колиска культурного й мистецького становлення письменника) та критичному, а часом і засуджуючому (місто, побудоване на кістках рідного народу, осередок царської деспотичної влади). Це може стати предметом наших подальших розвідок.

Література

1. Горова Ю. Топос Петербурга в контексті антиурбаністичного дискурсу романтизму („Сон” Т. Шевченка, „Дзяди” А. Міцкевича) / Юлія Горова // Романтизм між Україною та Польщею. Київські полоністичні студії. Зб. наукових праць. – К., 2003. – Т. 5. – С. 227 – 239. 2. Дмитренко В. І. Рецепція Петербурга у творчості Тараса Шевченка / В. І. Дмитренко // Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка – № 20 (207). – Ч. II. – 2010. – С. 31 – 36. 3. Фоменко В. Г. Урбаністична проза: феномен міста в українській літературі : наук.-метод. посіб. для студ. філол. ф-тів вищ. навч. закл. / В. Г. Фоменко; Держ. закл. „Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченка”. – Луганськ : Вид-во ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2012. – 115 с. 4. Шевченко Т. Кобзар. / Т. Шевченко. – К. : Держ. вид-во худ. літ., 1961. – 626 с.     

У розвідці розглянуто специфіку зображення Петербурга на прикладі поеми „Сон”. Вона виявляється у трактуванні Шевченком цього міста як осередку культури, який має значний вплив на митців, прикладу архітектурного мистецтва та центру управління малоросійськими землями.

Ключові слова: Петербург, кріпацтво, царат, комедія.