Сирова Катерина

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

За своєрідністю зображення, за формою і змістом Шевченкова муза – явище незвичайне в українській і світовій літературах, образ складний, багатогранний, естетично завершений, поетично досконалий, що не має нічого спільного з умовністю, шаблоном, зведенням до риторичної фігури. Його відзначає національна виразність, органічний зв’язок з народною творчістю, піснею зокрема, глибоко етичними ідеалами українського народу. Він позначений неповторними автобіографічними штрихами життєвого шляху Шевченка, чіткими рисами його самобутнього таланту; його єднає з музою стародавніх греків одухотвореність, велика сила натхнення, естетична краса й художньо-життєва правда.

Мета моєї статті дослідити багатогранний образ музи в поезії Шевченка, та показати, якою вона постає в його творчості.

У своєму останньому передсмертному вірші „Чи не покинуть нам, небого…” спокійно й мужньо, з усмішкою заглядаючи в очі смерті, Шевченко звернеться до музи найніжнішими словами: Моя зоре…

Шевченкова муза – у селянській одежі, скромна, некриклива, проте свідома свого життєвого покликання і людської гідності. Топтання людського достоїнства, зневага до людини викликає в неї протест, веде до конфлікту із суспільством, де несправедливість і жорстокість, освячені законом, накладають скорботну печать на її прекрасному обличчі. Звертаючись до людського сумління, до почуття справедливості, вона вперше введе в літературу натовпи отих безмірно покривджених людей, що населяють „Кобзар”, усіх „отих вдів, сиріт, таврованих варнаків, покриток, отих занапащених кріпацьких мадонн, що їх поет малює прекрасними навіть у їхньому горі, малює мовби пензлем великих майстрів Відродження”. Вона прославить знедолених, бунтарів і месників, героїчні постаті минулого і, передусім, жінок і дівчат із розчавленим коханням.

„Муза Шевченка, – писав М. Костомаров, – роздирала завісу народного життя. І страшно, і солодко, і боляче, і захоплююче було зазирнути туди!!! … Тарасова муза прорвала якийсь підземний склеп, уже кілька віків замкнений багатьма замками, запечатаний багатьма печатями”. Під селянською одежею Шевченкової музи, її кріпацькою свитою б’ється палке серце, зігріте великою любов’ю та співчуттям до всіх знедолених і покривджених, сповнене ненависті до всього ворожого людині.

Образ музи створений Шевченком за етичними й естетичними уявленнями українського народу. У багатозначному образі музи ніби спроектовані найглибші почуття поета, найніжніші порухи його душі, нездійснені ідеали: і серпанок журби за материнською ласкою, в якій відмовила доля кріпацькому синові ще в ранньому дитинстві, сповнивши його життя одними поневіряннями, і жаль за вимріяним родинним життям, і туга за коханням, жіночим ідеалом, через які він шукав „той великий зв’язок з суспільністю, прилучення до людства, виходу з самотності, особистої й суспільної”, вирішення проблеми самотності, самовираження і глибшого розкриття своєї людської сутності. У вірші „Г. З.”, одному з найліричніших і найінтимніших поетичних шедеврів, створеному в неволі, образ коханої з’явиться поетові в ніжному образі зорі. Сколихне і поведе за собою низку найдорожчих спогадів, примусить ще раз пережити незабутнє.

Поет називає кохану тим найніжнішим словом „зоря”, з яким звертався до музи, пройнятої поетикою народного розуміння прекрасного. Образ музи-зорі сягає образністю найглибшого фольклорного джерела – української пісні. Де образ зорі – найпоширеніше порівняння-епітет дівочої краси, вияв найніжнішого й найодухотворенішого кохання. Існує величезна кількість українських пісень, де дівоча краса за канонами народної поетики порівнюється до сяйва вечірньої зорі, як от: По той бік гора, / По цей бік гора, / Поміж тими крутими горами / Сходила зоря, / Ой то не зоря, / Дівчина моя / З новенькими та відерцями / По водицю йшла [1, с. 224].

Образ музи зазнав еволюції в поезії Шевченка, особливо у творчості останніх літ. Завершуючи свій життєвий шлях, Шевченко, для якого поезія залишалася основним змістом життя, узагальнив свої етичні та естетичні принципи.

Найбільшу інтерпретацію отримав образ музи у вірші „Муза”. Цей вірш, названий іменем старогрецької богині, традиційно починається урочистим звертанням до музи, в якому вона вперше з’являється в класичному образі богині, прекрасної „сестри Феба молодої”. Своїм піклуванням про поета Шевченкова муза нагадує матір із вірша „Сон” („На панщині пшеницю жала…”), яка розповила, нагодувала, попестила сина „і ніби сном, Над сином сидя, задрімала”. Тільки в „Музі” цей образ піднесений і возвеличено-романтичний, а в „Сні” – земний і прекрасний своєю материнською любов’ю змореної трудом жінки-селянки.

Для характеристики музи поет вживає своє улюблене звернення „зоренько”, епітетом „божою” виділяє естетичну красу музи, піднесену над буденне як джерело прекрасного, що здатне творити прекрасне в людській душі.

Гімн і похвала музі переходить в останній частині вірша „Муза” у звернення-благання до музи як до матері, долі і заклик допомогти йому до кінця днів творити високу поезію правди – „Молитву діяти до краю”. Вірш починається зі звернення до музи і завершується цим зверненням.

У поезії Шевченка муза як символ поетичного натхнення й покликання – образ, створений за мотивами реального життя. Образ безсмертної богині зі сльозами на очах – це образ земної жінки-матері в сяйві духовної краси й святості, піднесений Шевченком до найвищого поетичного звеличення.

Література

1. Кирилюк Є. П., Шубравський В. Є., Микитенко Г. С. Тарас Григорович Шевченко. „Малий Кобзар” : збірник поезій для дітей / Є. П. Кирилюк, В. Є. Шубравський, Г. С. Микитенко. – К. : Веселка, 1979. – 383 с. 2. Майстренко М. І. Шевченко і античність / М. І. Майстренко. – Одеса: Маяк, 1992. – 231 с.

У статті досліджено багатогранний образ музи в поезії Шевченка, показано, якою вона постає у творчості митця. Проведений аналіз дав підстави зробити висновок, що в поезії Кобзаря муза постає як символ поетичного натхнення й покликання, як образ, створений за мотивами реального життя, доволі часто викликаючи асоціацію з матір’ю, яка тримає на руках дитину.

Ключові слова: муза, натхнення, матір, поезія.