Герой-трікстер у творчості Тараса Шевченка

Голова Ксенія

Луганський національний університетімені Тараса Шевченка

Культурно-філософський та міфопоетичний світ Шевченка своєю глибиною сягає в історію, міфологію та давній світ наших пращурів, визначаючи місце творчості поета в структурі українського художнього світу, підкреслюючи унікальність його авторської думки.

Світ творів Тараса Шевченка представлений героями, що генетично пов’язані з архетипом героя-трікстера.

Подана стаття має за мету встановити характеристики героя-трікстера у творчому доробку Тараса Шевченка, визначити індивідуальні ознаки на основі узагальненого досвіду світової літератури.

У фольклористиці та літературознавстві певний тип художніх та літературних героїв називають трікстерами. Серед науковців немає одностайності у тлумаченні природи цього поняття. Термін „трікстер” (англ. trickster) − брехливий, спритний – увів у використання американський етнограф Пол Радін у 1956 році. Він зауважив, що „трікстер у міфології, фольклорі, релігії асоціюється з божеством, духом, людиною або антропоморфною істотою, яка виконує протиправні дії або, в усякому разі, не підкоряється загальним правилам поведінки. Трікстер – найімовірніше – називне прізвисько, яке об’єднує певний перелік героїв фольклору, літератури, культури загалом” [5]. Але свій початок трікстер бере з ранньої міфології, і це не випадково. Для Юнга „трікстер – це колективний тіньовий образ, втілення всіх негативних рис характеру. А оскільки індивідуальна тінь присутня у складі особистості, колективний образ може постійно користуватися нею для відтворення себе” [6, с. 187]. Леві-Строс вважає, що „трікстер є медитатором, тому в ньому втілена роздвоєність природи, яку він повинен перебороти в собі. Звідси ж і двозначність характеру, і протиріччя в ньому” [5].

У художній літературі трікстери представлені починаючи з часів античності. Архетип трікстера потрапляє до міфу через потаємні ресурси людської психіки та поступово розширює свої функції. У пізньому фольклорі трікстер являє собою кмітливу людину або істоту, яка намагається протистояти небезпеці та проблемам навколишнього середовища за допомогою різних хитрощів та перипетій [1, с. 221].

Не є винятком і творча спадщина українського поета ХІХ століття Тараса Шевченка. Образ героя-трікстера в його поезіях розкривається різноманітно.

Особливими рисами наділений герой поеми „Варнак”, який втілює вчинки та дії кріпака-месника, котрий мститься панам за пригнічення та тисячі знищених життів: „А ми й зустріли їх, і всіх – / Княжат, панят і молодих, – / Всіх перерізали. Рудою / Весілля вмилося” [4, с. 66]. Трікстер Варнак виступає знищенням, хаосом, втіленням правосуддя, що підтверджується зверненням до темних сил, виявом негативних почуттів: „Чорт нарадив”, „Без милосердія і зла”, „одурів”, „думав сам себе зарізать”. Трікстер здійснює найжахливіші речі, проте не розуміє змістової сутності та всієї жахливості ситуації. Як правило, трікстер виконує дійство, не керуючись „лихою думкою”, перетворюючи його на гру, а бере за основу зміст процесу гри ситуації та життя. Не власне гра життя, а сам процес є важливим для трікстера: „Мов поросяча, кров лилась, / Я різав все, що паном звалось, / Без милосердія і зла, / А різав так. І сам не знаю, / Чого хотілося мені? ” [4, с. 67].

Цікаво, що Шевченко пояснює і причину душевного занепаду поганця. Злість та жорстокість накопичувалися з самого дитинства: „Таки однолітки зо мною. / Вона мене бере в покої / Синкам на виграшку” [4, с. 64], „Я був убогий сирота” [4, с. 65], – та переслідували його все життя: „На безталання / Та на погибель виріс я”[4, с. 64].

Акцентує увагу Шевченко і на головній рисі трікстера – нерозуміння того, що відбувається, невизначеність змісту мети власних дій та вчинків: „І сам не знаю, / Чого хотілося мені? ” [4, с. 65]. Трікстер ніколи не полишає міфології. Так, Варнак за життя намагається скуштувати плодів з дерева пізнання, визначити зв’язок між добром і злом, чорним і білим, іноді не надаючи значення жахливості власним вчинкам. Безпосередньо вже наприкінці життя старий кріпак оповідає про шлях, яким він пройшов крізь ріки людської крові, горя та нещасть: „Я сам, як бачиш, марне, всує, / Я сам занівечив свій вік, / І ні на кого не жалкую, / І ні у кого не прошу я, / Нічого не прошу.” [4, с. 64]. Каяття Варнака звертає нас до міфу про перших людей: „Подивився кругом себе / І, перехрестившись, / Пішов собі тихо в Київ Святим помолитись / Та суда, суда людського / У людей просити” [4, с. 68].

Доволі схожим та водночас відмінним є образ юродивого в однойменній поемі Шевченка. Загалом трікстер втілює сміховий початок, він є предметом висміювання та насміхання, втілює „блазневу” модель поведінки та виконує культурні функції. Так, у поемі юродивим назвали „святого лицаря”,заслали на каторгу – знівечили життя: „Розпинать, / А не любить ви вчились брата!” [3, с. 209], „Тоді, дурні, і вам було б / На його вийти з рогачами, / А ви злякалися…” [3, с. 210]. Трікстер у поемі виступає промовцем, оратором. Трікстер, часто завдаючи шкоди собі та іншим, обов’язково стає переможцем. Опиняючись у різних ситуаціях підвищеної небезпеки, трікстер залишається живим, здоровим, безсмертним. Так, герой поеми, передчуваючи власне майбутнє, залишається непереможним у плануванні власного життя, він виголошує: „А я полину на Сибір … загляну в гори… / Із тьми, із смрада і з неволі / Царям і людям на показ / На світ вас виведу надалі / Рядами довгими в кайданах…” [3, с. 211].

Божевільним виступає трікстер у поезії „Перебендя”. Свого часу М. Фуко зазначив, що “крізь безглуздя виринає правда на світ Божий … воно наділене здатністю оголяти реально існуючу проблему, котра цим може вирішитись. За помилкою безглуздя криється істина, яка простеляє собі шлях” [2].

Образ Перебенді, що грає на кобзі, викликає асоціативну паралель трікстер – посміховисько. У поемі герой наділений здатністю висловлювати вголос те, що не дозволено нікому, що виходить за межі дозволеного у світі Шевченкових героїв: „З жонатими на бенкеті / (Де свекруха злая) – / Про тополю, лиху долю, / А потім – У гаю; / На базарі про Лазаря, / Або, щоб те знали, / Тяжко-важко заспіває, / Як Січ руйнували”[3, с. 47]. За допомогою Перебенді Шевченко намагається проникнути у світ своїх героїв, наголосити на життєвих цінностях: „Він їм тугу розганяє”, „Ходи собі, мій голубе, / Поки не заснуло / Твоє серце, та виспівуй, / Щоб люде не чули. А щоб тебе не цурались, / Потурай їм, брате! ”[3, с. 48].

До того ж Шевченко робить свого трікстера відлюдькуватим, самотнім одинаком, котрого не розуміє світ, люди, проте автор називає його Божою людиною, а відповідно, слова, котрі лунають крізь його численні пісні, − „словом Божим”: „Нема йому в світі хати”, „Старий заховавсь / В степу на могилі, щоб ніхто не бачив… Щоб люде не чули”, „Його на сім світі ніхто не прийма”, „На Божеє слово вони б насміялись, / Дурним би назвали, од себе б прогнали…” [3, с. 48]. Тільки природа та одинокі могили стають для Перебенді притулком: „Співа на могилі, з морем розмовля” [3, с. 48]. Трікстер, оминаючи середовища людського існування та спілкування, виконує свою місію, закладену авторською думкою: „Він їм тугу розганяє…”, „Заспіває, засміється, / А на сльози зверне” [3, с. 47].

Отже, образ героя-трікстера, відомий у міфології та світовій літературі, характерний і для української літератури. Не оминув він і творчість Тараса Шевченка, який надав українському трікстерові характерних ознак, притаманних народній культурі та менталітету. Образи героїв-трікстерів Шевченка розкривають глибинні сенси архетипних для усієї української поезії текстів народного генія.

Література

1. Мелетинский Е. М. Энциклопедия: Мифы народов мира: В 2-х т. / Е. М. Мелетинский. – Т. 2. – М., 1984. – 567 с. 2. Фуко М. История безумия в классическую эпоху. – СПб, 1997. / М. Фуко // Електронний ресурс. – Режим доступу : http://philologos.narod.ru/myth/heilbringer.htm. 3. Шевченко Т. Г. Кобзар / Передм. П. Мовчан. / Т. Г. Шевченко. – К. : Просвіта, 2004. – 686 с. 4. Шевченко Т. Г. Твори: В 5-ти т. Т. 2 / Приміт. Л. Кодацької. – К. : Дніпро, 1984. – 301 с. 5. Юнг К.-Г. О психологии образа трикстера. Комментарий к книге. П. Радин. „Трикстер. Исследование мифов североамериканских индейцев”. – СПб., 1999 / К.-Г. Юнг. // Електронний ресурс. – Режим доступу : http://www.philosophy.ru/edu/ref/enc/k.html#BM90001. 6. Юнг К.-Г. Душа и миф: шесть архетипов / К.-Г. Юнг. – К. : Государственная библиотека Украины для юношества, 1996. – 234 с.

У статті визначено характеристики героя-трікстера у творчості Тараса Шевченка, окреслено індивідуальні ознаки манери митця. Аналіз дав підстави говорити про архетипність текстів Тараса Шевченка.