Косюк Наталія

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Серед плеяди українських письменників XIX століття привертають увагу дві постаті – Тараса Григоровича Шевченка й Марка Вовчка (Марія Олександрівна Вілінська).

Життєві і творчі біографії митців багаті на вагомі з культурно-громадського й історико-літературного погляду події та факти. Стежки-дороги життя пролягали по багатьох містах і селах України та Росії. Зустрічі, знайомства, приятелювання з російськими, українськими, зарубіжними письменниками, художниками, вченими, політичними й культурно-громадськими діячами, з людьми із середовища селянства та різночинної інтелігенції були для них постійно діючими житейськими університетами.

На перший погляд, нічого не могло бути спільного в художника Тараса Шевченка й російської дворянки Марії Вілінської. Доля в кожного з них була визначена наперед і вела в різні сторони, але несподівано звела дві стежки в одну дорогу, аби пізніше розвести їх навіки.

Метою даної розвідки є окреслити спільне в життєвому шляху Тараса Шевченка й Марка Вовчка, визначити ідеологічні домінанти їхніх світоглядних позицій, котрі й зумовили дружні стосунки між цими неординарними особистостями.

Біографи цих письменників неодноразово звертали увагу на період у житті Тараса Шевченка, коли він зустрівся з Марком Вовчком, з творами якої вже був обізнаний. Михайло Грицай писав: „Зустрілися Марко Вовчок і Т. Шевченко на другий день після приїзду її у Петербург. На згадку про цю зустріч великий поет написав відомий вірш „Марку Вовчку” і подарував письменниці з написом „На пам’ять 24 генваря 1859 року”. І їй же в подарунок підніс свій портрет, автограф поеми „Неофіти” та старовинну Біблію, що була з ним в Орській фортеці. Через рік, у переданому Марку Вовчку примірнику „Кобзаря” поет зробив напис: „Моїй єдині доні Марусі Маркович і рідний, і хрещений батько Тарас Шевченко” [1, с. 20]. Спорідненість проблематики творів надихнула Тараса Шевченка на поетичні рядки:

… Господь послав

Тебе нам, кроткого пророка

І обличителя жестоких

Людей неситих. Світе мій!

Моя ти зоренько святая!

Моя ти сило молодая!

Світи на мене, і огрій,

І оживи моє побите

Убоге серце, неукрите [4, с. 315 ].

Під впливом екзальтації звернув до неї навіть своє „нині одпущаєши” [2, 313] – готовий був передати свою мистецьку й громадську місію:

І думу вольную на волю

Із домовини воззову.

І думу вольную… О доле!

Пророче наш! Моя ти доне!

Твоєю думу назову [4, с. 315 ].

Творчістю письменниці Тарас Шевченко захопився до зустрічі з нею. Прочитавши надіслані Пантелеймоном Кулішем оповідання Марка Вовчка, митець занотував у Щоденнику: „Какое возвышенно прекрасное создание эта женщина… Необходимо будет ей написать письмо и благодарить ее за доставленную радость чтением ее вдохновенной книги” [3, с. 244 – 245]. Маючи виразний погляд на мистецтво – і на пластичне, і на поетичне – як на провідника ідей євангельської правди, як на найкращий засіб морального вдосконалення людяності, в оповіданнях молодої авторки високо оцінив і вирізнив передусім оборону людських прав, протест проти рабовласництва. Приїхавши до Петербурга, влаштував серед українців грошову „збірку” і, купивши золотий браслет, послав його своїй лауреатці [2, с. 313].

У відповідь Марко Вовчок створила повість „Інститутка”, де майстерно зобразила антилюдяність кріпосницької системи, і присвятила її Тарасові Шевченку. Цей високохудожній твір був написаний, як зауважив дослідник М. Грицай: „по слідах свого великого вчителя” [1, с. 88].

Ще однією ниточкою, що єднала великих митців, були поезія Тараса Григоровича „Сон” („На панщині пшеницю жала…”) та оповідання Марка Вовчка під такою ж назвою. Між цими двома творами також існує цілком очевидний ідейно-смисловий зв’язок: у них виразно виражено мрії селянства про вільне, щасливе життя. Різниця полягає лише в тому, що герої письменниці живуть у напівромантичному, створеному живою уявою Марії Вілінської, жаданому світі радості й добра, а героїня поета – у цілком реальних умовах кріпосницької дійсності.

На мою думку, ідилічні картини в даних творах були насичені глибоким суспільним змістом: це була мрія про щасливе життя народу, заради якої творили й жили автори, спонукаючи до активної боротьби за свободу.

У спогадах про Шевченка І. Тургенєв писав, що Марко Вовчок „була окрасою і центром невеликої групи українців”, котрі збиралися у столиці. У центрі цієї групи стояв Шевченко, який після заслання оселився в березні 1858 року в Петербурзі. Шевченко вважав молоду письменницю людиною, ідейно близькою до революційно-демократичного табору.

Головним джерелом натхнення для Марка Вовчка був Шевченків „Кобзар”. Полум’яні ідеї визвольної боротьби в його ліриці, образи скорботних, знедолених жінок мали великий вплив на її творчість. Тема життя жінки-кріпачки вперше набула соціальної загостреності у творчості поета. Марко Вовчок розробляла цю тему в прозі й вивела вражаючі своєю простотою та справедливістю образи кріпаків.

Великий Кобзар був її ідейним натхненником. І навіть тоді, коли Марія Олександрівна виїхала за кордон і залишилася там жити, то не втрачала зв’язків з поетом. Вони листувалися, розповідаючи про подальші плани, досягнення та проблеми. Тарас Григорович був її наставником, порадником, літературним батьком.

Письменниця відіграла першорядну роль у процесі становлення української реалістичної прози. Продовжуючи традиції Шевченка, вона знаменувала могутній розвиток визвольних ідей, утверджених літературою на ґрунті глибокої народності.

Література

1. Грицай М. С. Марко Вовчок. Творчий шлях / Михайло Семенович Грицай – К. : Вища школа, 1983 – 198 с. 2. Зайцев П. Життя Тараса Шевченка / Вид. підготов., упор. та проком. Ю. Іванченко; Передм. В. Шевчука / Павло Зайцев. – К. : Мистецтво, 1994. – 352 с. : іл. 3. Шевченко Т. Г. Автобиография. Дневник / Вступ. ст. В. Русановского. Прим. В. Бородина / Тарас Шевченко. – К. : Дніпро, 1988. – 343 с. ил. 4. Шевченко Т. Г. Пророк. Поеми. Поезії [Текст] / Комент. С. А. Гальченка / Т. Г. Шевченко – Харків : Книжковий Клуб „Клуб Сімейного Дозвілля”, 2010. – 416 с. : іл.

У статті окреслено спільне у творчості Тараса Шевченка й Марка Вовчка, визначено ідеологічні домінанти їхніх світоглядних позицій, котрі й зумовили дружні стосунки між цими неординарними особистостями.

Постать Тараса Шевченка в дослідженнях Павла Зайцева та Євгена Кирилюка

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

В. Симоненко

Тарас Шевченко!.. Це ім’я дорогоцінною перлиною виблискує в золотій скарбниці світової культури. Його життя та творчість протягом багатьох років цікавить відомих учених. Кожний з них хоче пізнати Кобзаря як талановитого поета, відомого художника й просто людину, з усіма її чеснотами та вадами. Всі дослідники, які у своїх працях висвітлюють книгу життя митця, докладають багато зусиль, щоб нічого не залишилося поза увагою, щоб ми могли пізнати в Шевченкові не тільки його творчість, а й характер і душу.

Тепер, у ХХІ столітті, знаємо про поета багато, та це ще більше розгарячує наш інтерес до такої величної постаті.

У цьому дослідженні порівняємо деякі життєві події Т. Шевченка в інтерпретації П. Зайцева та Є. Кирилюка. Зазначимо, що в передмові до книги Павла Івановича Микола Глобенко писав: ,,У постійно несприятливих для шевченкознавчої праці обставинах українська наука не могла похвалитися багатьма ґрунтовно написаними розвідками про життя великого поета, хоч біографічних нарисів не бракувало… Чимало важливих матеріалів стали приступними лише після 1917 року, коли революція відкрила доступ до архівів царської імперії” [1, с. 5].

Від того, що одержить людина в дитинстві, які свої якості характеру розвине, залежить багато в її подальшому житті. Євген Кирилюк у монографії ,,Тарас Шевченко: життя і творчість” про дитинство митця згадує так: ,,…в дитинстві у хлопчика зароджувалась любов до чарівної природи рідного краю. Пізніше в своїх творах він давав неповторні художні образи, в основі яких лежали враження дитячих і юнацьких літ” [2, с. 35], а П. Зайцев пише ширше, детальніше, розкриваючи здібності й таланти малого хлопчика: ,,Ріс Тарас, як більшість сільських дітей, під Божою опікою, але вже від самого малку вирізнявся з-поміж ровесників своїми здібностями. Навчився ліпити з глини ,,свиставки, жайворонків”, і завжди рисував щось вугіллям або крейдою, де далося – по стінах, по парканах. Був до всього цікавий, допитливий, хотів усе знати і рано почав жити думками у світі фантазії. Заспокоюючи свою допитливість, довідався якось, що небо держиться ,,на залізних стовпах”. Постановив ці ,,залізні стовпи” побачити і пішов їх шукати. Відійшовши кілька верст від села, сп’явся на якусь високу ,,чорну могилу”, щоб розглянутися навколо, але побачив лише два села, і заблуканого хлопця підвезли до Керелівки якісь чумаки, що на них він набрів, блукаючи з думкою на другий день знову на шукання тих ,,стовпів” вирушити. Любив слухати оповідань людей дорослих, а також пісень. Мав надзвичайну пам’ять і пісень тих знав ,,силу без ліку”. Глибока вразливість і добра пам’ять відкривали йому інший таємничий світ фантазії, світ яскравих, небуденних образів і подій, що далі, то ширший і різноманітніший” [1, с. 16].

Намагання самостійно дошукатися до істини, допитливість, кмітливість, тяга до волі, до мандрів, фантазія, уміння цікаво передавати свої думки і спостереження, захоплювати слухачів розвивалися в Тарасові ще з дитинства. Ці якості дуже сприяли йому в освіті, письменницькій та художницькій діяльності, допомагали долати життєві труднощі, яких так багато траплялося на його шляху.

Євген Прохорович у своєму дослідженні згадав про випадок із життя митця, який показує, що Тарас Григорович – людина доброї душі та веселого характеру: „У спогадах сучасників ми знаходимо різні згадки про своєрідну вдачу Шевченка. Одного разу, повертаючись з гостини в завірюху, поет і його супутниці потрапили у складне становище – коні збилися з дороги, а хуртовина посилювалася. Жінки перелякалися. Шевченко всіх підбадьорював спочатку піснею „Ой не шуми, луже”, а потім складеними ним віршами на тему метелиці.

Про безкорисливість поета свідчить те, що він часто давав гроші тим, хто цього не заслуговував. О. Чужбинський зберіг нам такі слова Шевченка: „Я і сам не знаю, та нехай лучче тричі одурять мене, а все-таки учетверте подам тому, хто справді не бачив куска хліба” [2, с. 152].

„Він був надзвичайно ласкавий, м’який і наївно довірливий до людей, в усіх він знаходив щось добре й захоплювався часто людьми, що не були того й варті. Сам же він впливав (на інших) якось чарівливо, всі любили його, не виключаючи навіть слуг” [3].

У Тараса Григоровича, за словами П. Зайцева, була дивна, але потрібна звичка: „Виходячи з дому, Шевченко мав звичай писати крейдою на дверях, куди вийшов. Гості, які його не заставали дома, теж писали там свої прізвища, іноді разом із висловами своєї пошани і захоплення; найбільше було таких українських записів, іноді навіть у віршованій формі” [1, с. 281].

Надзвичайно впертою і працелюбною людиною був митець: „Цю „жадобу праці” (вона була цілком мистецькою) можна пояснити лише надзвичайною інтенсивністю його моторо-творчих емоцій: Шевченко був під їх владою. В ньому завжди жила потреба відтворювати передумане, пережите, відчуте – чи побачене, чи почуте. Жила в ньому вічна потреба втілювати в словесні чи в пластичні образи все, що давали йому емоції сприймальні” [1, с. 323].

У монографіях ми дізнаємося про справжнього Сина українського народу як людину зі своїми чеснотами та вадами. Перед нами постає не тільки талановитий митець, який усе своє життя присвятив творчості, а й просто людина, яка сумувала, розчаровувалася, раділа, закохувалася, мала надзвичайно багато друзів і прихильників, але була самотньою. Тільки з цих досліджень життя та творчості Тараса Григоровича не варто робити висновки про те, яким же насправді він був, слід вдумливо читати його твори, пильно вдивлятися в картини і на основі цього по-новому відкривати для себе безсмертного Шевченка.

Література

1. Зайцев П. І. Життя Тараса Шевченка / Вид. підгот., іл. та прокоментував Ю. Іванченко; Передм. В. Шевчука. – К. : Мистецтво, 1994. – 352 с. 2. Кирилюк Є. П. Тарас Шевченко. Життя і творчість. – К. : Дніпро, 1979. – 266 с. 3. Енциклопедія життя і творчості Тараса Шевченка. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.t-shevchenko.name/uk/Studies/Zajcev.html

У статті зроблено аналіз інтерпретації фактів біографії Тараса Шевченка представником діаспори Павлом Зайцевим і радянським шевченкознавцем Євгеном Кирилюком.

Незважаючи на заідеологізованість радянського шевченкознавства, можемо зробити висновок, що в дослідженнях постає перед нами образ людини, яка думала спочатку про долю народу, а потім – свою.

Ключові слова: біографія, інтерпретація, шевченкознавство.