Куряча Анастасія

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Проблема сенсу людського буття має довготривалу філософську і релігійну традицію і може бути віднесена до числа основних проблем духовної культури. Оскільки філософський світогляд являє собою насамперед осмислення людини і буття, остільки всяке філософування можна розглядати як роздуми про сенс людського буття. Такими роздумами сповнена філософія екзистенціалізму.

Такі питання, як „Що таке людина? У чому полягає її роль, призначення в суспільстві? Від чого залежать сенс і цінність людського життя?” є вічними. Мали вони своє місце й у творчості Тараса Григоровича Шевченка.

Метою даної наукової розвідки є простежити екзистенційні мотиви буття людини у творчості Тараса Шевченка.

Уже в самих назвах творів поета закодовано екзистенційну символіку. Так, вірш-медитація „Минають дні, минають ночі…” засвідчує екзистенційний пошук героєм сутності власного буття, пролог до поеми „Гайдамаки”, який має медитаційний характер, – роздуми на тему швидкоплинності людського життя.

Варто докладніше розглянути деякі основні поняття філософії екзистенціалізму – „страждання”, „свобода”, – оскільки без цієї категорії неможливо зрозуміти проблему сенсу людського буття, розроблену у творчості Тараса Шевченка.

Страждання – це „стан, що періодично переживає людина у процесі її фізичного й духовного буття. Морально-етичний зміст страждання має певною мірою прийняття індивідом зобов’язань будь-якого кодексу поведінки невід’ємного від його готовності до особистих жертв” [6].

Ідею потреби у стражданні висловлює Т. Шевченко в поезії періоду „Трьох літ” „Минають дні, минають ночі…” [5, c. 367]. Це вірш-медитація, болючий скрик зраненої і стомленої душі, яка шукає в цьому світі вже не розради й заспокоєння, а навпаки, болю, страждання задля вищої мети. Обрамлюючий повтор початкового катрена Доле, де ти! Доле, де ти? [5, с. 265] засвідчує не стільки вибір поетом життя-боротьби [4, c. 126], скільки готовність прийняти страждання.

Екзистенціалісти вважають, що за будь-якого суспільного устрою ніхто не має права позбавляти людину волі. Тож прагнення до волі, свободи стає наскрізним екзистенційним мотивом творчості Тараса Шевченка. Як зауважував І. Дзюба, мотив „волі серця стане однією з констант Шевченкової поезії, набираючи щоразу нових модуляцій” [1, с. 193]. Його постійно хвилює проблема внутрішньої свободи особистості як перемоги й над самим собою, і над навколишнім рабським середовищем. Він виробляє в собі активне почування, мислення, що ведуть до активного діяння, спрямованого на перетворення світу. Вищий прояв такої свободи, котра протистоїть рабському животінню на волі, розкрито у вірші „Минають дні, минають ночі…” У першій строфі – тяжкий, болючий роздум, а в другій – гіркі прокльони на найвищій ноті. Шевченко свідомо добирає ті слова, які мають пробудити в пасивному рабові громадянина, бо в них – заряди могутньої емоційної сили: Гнилою колодою по світу валятись… [5, с. 265].

Через особисту невлаштованість Тарас Шевченко замислювався і приходив до думки просвітителів, що життя дуже швидкоплинне, а людина повинна лишити слід по собі. Ліричний герой поезії „Минають дні, минають ночі…” роздумує над плинністю життя. День за днем воно наближає людину до вічності. Але сидіти й чекати свого кінця – це є не лише ганебним для людини. Це злочин проти суспільства. І Шевченкові слова звертання до долі більше нагадують молитву: Не дай спати ходячому, / Серцем замирати / І гнилою колодою / По світу валятись[5, с. 265].

Лише істинний гуманіст здатен прожити власне життя для людей, захищаючи їхні інтереси. Саме любов є найбільшою рушійною силою: А дай жити, серцем жити / І людей любити…[5, с. 265].

Не оминув Тарас Григорович у цій поезії й роздумів про життєве призначення людини. Тяжким сумом позначений початок поезії „Минають дні, минають ночі…”: Минають дні, минають ночі, / Минає літо. Шелестить / Пожовкле листя, гаснуть очі, / Заснули думи, серце спить… [5, с. 265].

Продовження ідеї плинності людського життя бачимо у вступі до поеми „Гайдамаки” – „Все йде, все минає…”: Все йде, все минає – і краю немає. / Куди ж воно ділось? відкіля взялось? / І дурень, і мудрий нічого не знає. / Живе… умирає… одно зацвіло, / А друге зав’яло, навіки зав’яло…[5, с. 155].

Як зазначив І. Світличний: „Це – філософія художника, філософія поетична, філософія людського настрою і глибоких роздумів про людське життя і його призначення, філософія, тісно зв’язана з тими художніми образами, що їх поет відтворює у своїй поемі” [3, с. 278].

Науковець В. Пахаренко стверджував, що в поезії „Думи мої, думи мої” „болісне переживання людського і свого власного горя та кордоцентрична ж таки надія знайти відгук, розуміння своїх поривів у чиїхось споріднених серцях (потяг до екзистенційного спілкування) стали у Шевченковій душі першомотивами творчості!” [2, с. 102]. Саме в цьому творі Тарас Григорович наголошує, що після життя з собою нічого не забереш, а людина повинна лишити слід по собі. Цим слідом для самого Шевченка виявилось Слово: Думи мої, думи мої, / Квіти мої, діти! / Виростав вас, доглядав вас – / Де ж мені вас діти?.. / В Україну ідіть, діти! / В нашу Україну, / Попідтинню, сиротами, / А я тут загину. / Там найдете щире серце / І слово ласкаве, / Там найдете щиру правду, / А ще, може, й славу... [5, с. 79].

Отже, основа творчості Т. Шевченка – цінність людського життя, свобода – має екзистенціалістські корені. Наскрізними екзистенційними мотивами творчості Тараса Григоровича є пошук сенсу життя, боротьба за свободу особистості, любов до життя, віра в совість, гідність, витривалість, силу людини.

Література

1. Дзюба І.Тарас Шевченко : Життя і творчість/ І. Дзюба. – Вид. 2. – К. : Вид. дім „Києво-Могилянська академія”, 2008. – 718 с. 2. Пахаренко В. І. Начерк Шевченкової етики / В. І. Пахаренко. – Черкаси : Брама-Україна, 2007. – 208 с. 3. Світличний І. Поезія і філософія / І. Світличний // Серце для куль і для рим. – К. : Рад. письменник, 1990. – С. 271 – 283. 4. Смілянська В. Стиль поезії Шевченка (суб’єктна організація) / В. Л. Смілянська. – К. : Наукова думка, 1981. – 255 с. 5. Шевченко Т. Повне зібрання творів : У 12 т. – Т. 1 : Поезія 1837 – 1847 [Передн. слово І. М. Дзюби, М. Г. Жулинського] / Тарас Шевченко. – К. : Наукова думка, 2001. – 784 с. 6. Загальнолюдські моральні цінності та релігія // Електронний ресурс. – Режим доступу : http://readbookz.com/book/164/4844.html

У статті простежено екзистенційні мотиви буття людини у творчості Тараса Шевченка різних періодів. Аналіз засвідчив незмінність світоглядних позицій митця. Наскрізними екзистенційними мотивами творчості Тараса Григоровича є пошук сенсу життя, боротьба за свободу особистості, любов до життя, віра в совість, гідність, витривалість, силу людини.

Ключові слова: екзистенційні мотиви, буття, світогляд, свобода.