Антропологія образу Тараса Шевченка у творі С. Васильченка „У бур’янах”

Нелюбова Юлія

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка,

Ровеньківський факультет

Актуальність цієї теми зумовлена великою цікавістю до визначної постаті Кобзаря української літератури, а також тим, які чинники сприяли формуванню і розвитку такої духовно багатої особистості, як Тарас Григорович Шевченко.

Особа Шевченка добре висвітлена і в сповідальних творах, і в автопортретах, і в листуванні, і в спогадах сучасників, у документах слідчої справи. До того ж цільні натури залишають найменше загадковості: вони здаються простими. Саме тут починаються з Шевченком складнощі. Ми маємо справу з незвичайно обдарованою особистістю. Це рідкісний випадок, коли першокласний поет і професійний маляр поєднуються в одній особі, яка піднімається щораз вище попри відсутність умов удосконалювати майстерність. При цьому поет-мислитель досягає такої простоти, що тільки глибокий розум відчуває, що за тією простотою ховається.

Багато хто з письменників і літературознавців зверталися до феномену поета: О. Забужко, М. Жулинський, С. Єфремов, В. Панченко, С. Васильченко та інші. Усі вони вбачають джерелом розвитку незвичайної у кріпацькому середовищі особистості дитинство, яке проходило серед мальовничої та розлогої природи України. Тому метою нашої статті ми свідомо обрали дослідження еволюції образу малого Тараса, авторську концепцію міфу про дитинство Кобзаря.

„Року 1814, з 26 по 27 лютого старого стилю, темної ночі, перед світом в селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгарда, блиснув у вікні єдиний на все село вогник: народилась нова панові кріпацька душа, а Україні – її великий співець – Тарас Шевченко” [3, с. 68].

С. Васильченкові, якому вдалося написати лише першу частину задуманої трилогії про Шевченка під назвою „У бур’янах” (1938), життя українського поета видавалося казкою. Цьому відповідає сам початок твору: „За широкими морями, за лісами дрімучими ще й за горами кам’яними в не нашій, далекій стороні був колись веселий край, розкішний і багатий, заворожений злими людьми, заневолений двома неволями” [3, с. 67].
У творі Тарас перед нами постає дитиною, якій подобається знаходитися серед світу природи, він любить розповіді діда про гайдамаків. Ця дитина має багату уяву і фантазію, схильність і жагу до навчання та малювання.

Але особливого призначення в малому Тарасові Шевченкові не розгледів ніхто з тих, хто був із ним поруч. Катерина Шевченко, згадуючи дитинство свого брата Тараса, дивувалася: „Ніхто і не сподівався з нього чоловіка” [1, с. 48]. Для кирилівського священика Григорія Кошиця він був „ледащом”; для односельців – „приблудою”.

Сестра Катерина принаймні жаліла брата, називаючи його цим словом, а були ж, напевно, й ті, хто кепкував над неприкаяним сиротою. І тільки батько, Григорій Іванович Шевченко, знав про свого сина щось таке, чого не знали інші. Він був чи не єдиним, хто відчував, що доля Тараса буде особливою. Помираючи, Григорій Шевченко сказав загадкові слова, які зі слів рідної сестри поета Ярини записав історик Олександр Лазаревський: „Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба, він не буде абияким чоловіком: з його буде щось дуже добре, або велике ледащо, для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не допоможе” [2, с. 30].

Тобто, велику і тяжку долю пророкувало щось таємниче, незвичайне. Навіть бабка, яка приймала пологи у матері Тараса, входячи у дім породіллі, побачила у вікні картинку з майбутнього – хлопчик, коли виросте, буде змагатись з панами та царями за волю.

У творі виведено романтичний образ Тараса, який зустрічає своє перше кохання – дівчину Оксану; підліток, не як усі, любить спілкуватися з природою, проявляє великий інтерес до навчання. Наймитуючи у дяка, Тарас почав виявляти здатність до малярства. На мою думку, саме незвичайний склад розуму, жага до знань, неабияка уява та загострене почуття справедливості дали поштовх до народження співця та захисника України – Тараса Григоровича Шевченка.

Але не таким уже і прекрасним та безхмарним було реальне життя кріпака Тараса, як презентував у повісті автор. У ній С. Васильченко згідно з канонами наукового реалізму створив замріяний ідеальний образ малого Кобзаря, який живе серед казкової місцевості, і тяжкі умови життя ніби розчиняються у всьому цьому. Безперечно, Васильченка-письменника у творі переміг Васильченко-педагог із своїм дидактизмом і морально-виховним аспектом, та й рекомендовано розглядати його в ракурсі дитячої літератури межі тисячоліть.

Література

1. Лебединцев Ф. Г. Побіжне знайомство моє з Т. Г. Шевченком і мої про нього спогади / Ф. Г. Лебединцев // Спогади про Тараса Шевченка. – К., 1982. – С. 42. 2. Кониський О. Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя / О. Кониський. – К., 1991. – С. 30. 3. Українська література: Хрестоматія для 6 кл. / Упор. Скрипник В. М. – Донецьк : ВКФ „БАО”, 2000. – 480 с.

У статті подано аналіз своєрідності образу Тараса Шевченка в повісті С. Васильченка „У бур’янах”. Визначено, що письменник створив замріяний ідеальний образ малого Кобзаря згідно з канонами наукового реалізму, тому твір став класикою літератури для дітей.

Ключові слова: образ, дитина, еволюція, характеристика.