Рецепція постаті Мазепи: Т. Шевченко та І. Шкурай – діалог поколінь

Писаренко Юлія

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Суперечлива постать Івана Мазепи поставала в художніх творах К. Рилєєва „Войнаровський”, А. Пушкіна „Полтава”, С. Руданського „Мазепа, гетьман український” та інших митців. У центрі нашої уваги – рецепція образу гетьмана, яку передбачено зробити в порівняльному аспекті перегуку письменників двох поколінь: представника класичної української літератури та митця-сучасника.

Метою нашої розвідки є спроба простежити творче переосмислення історичної постаті Івана Мазепи Тарасом Шевченком та Іваном Шкураєм, сучасним письменником Луганщини.

Предметом публікації стали особливості авторських інтерпретацій образу Івана Мазепи, а об’єктом – поеми Тараса Шевченка „Іржавець” і „Чернець” і роман у віршах Івана Шкурая „Батурин”.

У Літературознавчому словнику-довіднику за редакцією Р. Гром’яка знаходимо таке визначення терміна: рецепція – це „запозичення письменником ідей, мотивів, образів, сюжетів із творів інших письменників чи літератур з подальшим їх творчим осмисленням (трансформацією)” [1, с. 592]. У творчих доробках митців образ гетьмана має радикальні відмінності.

Науковець В. Панченко зауважує: „В історичній пам’яті Шевченка-поета образ опального гетьмана з’являвся досить часто. Двічі мазепинська тема з’явилася в творчості Т. Шевченка за обставин цілком відчайдушних: у другій половині 1847 року, на засланні, в Орській фортеці. Рядовий Шевченко відбував службу в п’ятому лінійному Оренбурзькому батальйоні” [3, c. 138]. Це були принизливі часи для митця. Заборона вдаватися до творчості морально тисла на поета. Ці переживання „мимоволі викликали в творчій свідомості Т. Шевченка асоціації з неволею національною” [3, c. 138].

У поемах „Іржавець” та „Чернець” поет описує поразку Івана Мазепи від початку, ставлячи під сумнів політику гетьмана. „В „Іржавці” поет згадав, як шведи тікали з Полтави в Бендери”, – зафіксував, як пам’ятаємо, „Шевченківський словник” 1976 року. Так, згадав, проте згадка про цей історичний факт 1709 року в Тараса Шевченка супроводжується скрутою, зітханням, досадою, а найголовніше – гірким докором” [3, c. 139]. Безумовно, зрада Мазепи дивує поета, він проголошує його „сивим гетьманом”,його неприкаяна душа і сьогодні іноді зазирає в очі денаціоналізованих людей („Чернець”).

У творі ж Івана Шкурая „Батурин” Іван Мазепа є концентрацією національного героя. Створити образи українського гетьмана та інших історичних персонажів митцю-сучаснику вдалося після ознайомлення з історіософськими поглядами інших митців на цю непересічну особистість.

„Звернення до образу І. Мазепи неминуче породжує дилему: або викривати його як ворога українського народу, або вдаватися до інакомовлення, до езопівської мови, до поступок офіційній владі і цензурі, або ж свідомо прирікати написане на небуття” [2, c. 139]. До того ж „художні пошуки в змалюванні образу Івана Мазепи сьогодні привели Івана Шкурая до надбань історії й кодів народнопоетичної творчості як невід’ємної складової творчості будь-якого письменника не випадково, бо вони сприяють процесу демократизації його поетичної мови, формують індивідуальну поетику національного поета” [2, c. 141].

Про ставлення наших сучасників до образу І. Мазепи сам Іван Шкурай пише: „І незалежній Україні дістались легіони манкуртів і яничар. Зрушити стереотипи у їхній свідомості – завдання надзвичайної ваги. Не остання роль у його розв’язанні належить літературі. Тому і я, рядовий її Величності, наважився своїм пером колупнути пил віків, щоб із сьогодення подивитися на героїчне минуле славних предків наших, які виборювали Україні незалежність” [4, с. 136].

Отже, в образі І. Мазепи автор сконцентровує уявлення про національного героя та антигероя. Історіософські переосмислення Батуринських подій, уявлення про політиків і палких патріотів українських земель часів Російської імперії та Радянського Союзу прочитуємо у віршованих рядках твору „Батурин”. На створення гетьманського образу вплинули ще й політичні переконання самого автора. Власне, образ Івана Мазепи в рецепції Івана Шкурая сконцентровує в собі патріотичні риси, притаманні сучасним національним активістам, що суперечить концепції, яку створив Тарас Шевченко. Іван Шкурай не засуджує свого героя за поразку. Він пише: „Хто зна, де помилка, де вірна дія, / Та головне – іти, не скніти. / Сьогодні твориться подія! / Дай, Боже, Україну відтворити” [4, с. 63].

Отже, рецепція постаті Івана Мазепи Тарасом Шевченком відрізняється від героїчної опоетизації постаті гетьмана Іваном Шкураєм у творі „Батурин”, що вкладається в особливості національного росту й свідомості сучасних митців. Кожне покоління, на нашу думку, створюватиме свій міф про згаданого гетьмана. Герой він чи ворог – вирішуватимуть історики, а письменники зобразили своє бачення Мазепи – полководця, солдата, захисника власних ідей, державотворця, який намагався з України зробити незалежну ні від Польщі, ні від Росії державу, проте його помилки безповоротно вплинули на хід історії. Авторські міфи – це моделі антиподів – зрадника й національного героя, якого не зрозумів і не підтримав власний народ.

Література

1. Літературознавчий словник-довідник / ред. Р. Т. Гром’як. – К. : Академія, 1997. – 752 с. 2. Негодяєва С. А. І. Мазепа в історичному романі у віршах Івана Шкурая „Батурин”: типологічний аспект / С. А. Негодяєва // Вісник ЛНУ : Філологічні науки. – 2009. – № 3. – Ч ІІ. – С. 139 – 144. 3. Панченко В. Іван Мазепа очима Гоголя й Шевченка / В. Панченко // Освіта і управління. – 2007. – № 3-4. – С. 135 – 144. 4. Шкурай І. Батурин / І. Шкурай. – Луганськ : Книжковий світ, 1992. – 154 с.

У статті суперечлива постать Івана Мазепи постала своєрідним діалогом у рецепції письменників двох поколінь: представника класичної української літератури та митця-сучасника.

Розвідка проілюструвала творче переосмислення цієї історичної постаті в поемах Тараса Шевченка „Іржавець” і „Чернець” і романі у віршах Івана Шкурая „Батурин”.

Авторські міфи – це моделі-антиподи – зрадника й національного героя, якого не зрозуміли й не підтримали.

Ключові слова: інтерпретація, герої-антиподи, авторський міф покоління.